Візії.

Я іноді уявляю красиві мізансцени красивих людей в красивих місцях. Не цих голімих дівчаток і хлопчиків в окулярах у басейнах із кольоровими коктейлями; не дорогі ресторани і готелі. А такі місця, від яких пахне волею, душевною свободою чи що, як правило маленькі містечка, біля моря чи посеред поля чи пустелі, як міста-привиди Техасу чи біляокеанські конструктивні містечка. Уявляю собі старі платівки чи касети із панком, лисі лампи у простих плафонах і мало людей. Літня спека: вентилятори розставлені по кімнаті, працює телевізор, до нього під'єднана якась приставка. Я оце часом думаю, не так вже й багато потрібно для щастя - такий собі піонерський набір: їжа, житло, одяг і розваги, і нічого не робити. Невже ніяк не можна всім світом домовитись дійти до якогось етапу, де не треба буде працювати, щоб жити посередньо. Коротше почався комунізм у мене, якого чорта всім так не подобається жити без грошей? Тут я вже починаю злитись, бо люди просто не здатні жити без купюр - вони розгублюються, шукають вихід і занадто багато думають.

Так от я про що. Хочу якоїсь гарної відпустки. З обраним колом людей. У невідомому нікому місці, максимально невимушено. Можна без грошей, аби тільки з житлом, їжею і одягом. Запасемося старезними і важкезними книжками, відеоіграми, гітарою, зефіром та фільмами про ковбоїв. Колись. Може. Wake me up when September ends.