Target detected.

Почуваюсь чомусь розбитим, здається, просто знову черговий спад по моїй синусоїді. Далі колись буду сміятись, а зараз - трохи понию. Сиджу на сайті знайомств з іноземцями. Дуже важко шукати гарних дівчат за кордоном, коли ось вони найгарніші, як пишне шоколадне асорті, перед носом. Поки що мій результат на тому сайтові не вдовольняє, аж ніяк. Дякувати Сімоні, за те, що все ще підтримує зі мною контакти. А ще тому крутому хлопцю зі Львова, який любить "Друзів".

А тепер про трансцендентне: у голові постійно кліпають образи, хочеться, щось творити, якось виплеснутись. Завтра їду в кіно, може вдасться напитись? Я не думаю про це постійно, але не так рідко, як хотілося б. Таке відчуття, наче мене стиснули у рамках цього світу, бляха. І ні кроку нікуди не можна ступити. Серйозно, хлопці, так далі не можна - треба терміново щось із цим робити. Ви не уявляєте навіть як багато ідей у мене в голові крутиться. Стільки всього хочеться викласти на папір, але цей універ мене таки загнав у куток німоти (а я давно вже цього боявся, чесно). Але мені просто не йметься - як я міг заглохнути? Я ж ще пам'ятаю, як добре мені йшла поезія, хай не геніальна, хоча і якісна як для мого віку. А потім поступово видихалася проза, так ні в що й не вилившись. Ось вже записи у блозі стали нудними (а, може, й були!) і потребують сюжетності якоїсь. Ау! У когось таке траплялось колись? Я завмер! Я стою на місці! Я не рушу! Я не чую землі в ногах! Я наче у вакуумі, задихаюсь від нестачі якоїсь внутрішньої енергії, натхнення і бажання! Де ви всі?

Скільки не читаю тепер - нічого не надихає. Книжки дурні стали якісь. Починаю жалкувати, що вже читав найвідоміші твори Кізі і Селінджера. Може, перечитати "Ловець у житі" та й поштурхати у собі трохи того Колфілда, а ж я колись бачив паралелі. Чорт. Все так просто вирішити, і так складно зрозуміти. Поки ще не зрозумів. Просто шарахаюся зі стіни в стіну й нічого не хочу робити. Сиджу склавши руки, ноги, голову. Часом так ненавиджу себе, що аж шкіру деру. Це ви звете постмодерном?

Чомусь хочеться читати Самчука.