Третє літо.

Ось прямо зараз збираю речі. Усі до однієї. За традицією уже на останок огляну пусті шафи і зроблю вигляд, наче мене тут і не було. Саме так завжди і почуваюся, - просто дивлюся у напівпорожні полиці, заповнені де-не-де теплими речами і думаю, що повернуся аж взимку, чи восени. Три місяці насправді пролетіли майже невідчутно. Час летить, мов скажений. І якось гірко на душі. Тим паче - сьогодні свято. Слухаю "Я піду в далекі гори" у виконанні Квітки Цісик і застібую ґудзики на сорочках. А потім акуратненько складаю їх у валізу. Навіть трохи ображає вона мене - така невелика, а туди влазить все, чим я користувався протягом 2-х місяців. І навіть трохи більше. Клята валіза.

Такі гарні автохтонні, корінні слова пролітають у пісні. "Діброви", "кичери", "зажура". Неначе вчиш вірші у школі. Мабуть, сьогодні трохи підсяду на ethno.