Усміхнені обличчя.

Люди, які постійно всміхаються. Таке відчуття, що вони вигадують собі щось у своїх щасливих головах, малюють якусь незабутню, вічну картинку і вірять їй. Постійна посмішка - ознака обмеженості; усі найкращі люди мають зажурені очі, понурі обличчя, хворобливу шкіру і регулярно відстійний настрій. Люди, які постійно всміхаються, - або займаються самонавіюванням, начитавшись з десяток чарівних книжок по розумінню мови жестів та думаючи, що по підморгуванню лівого ока можуть виявити трирічну патологію печінки; або ж використовують сміх як засіб самозахисту, що власне не підносить їх на щабель вище, а лише показує, наскільки далеко зайшли люди у бажанні відокремити та відгородити себе та свої почуття від собі подібних. Люди, які постійно всміхаються, лякають мене; вони виглядають, ніби прийшли з іншої планети, наче вони знають щось таке, що ховається від мого ока і вуха, і рук, і язика, і носа, і волосся, і думки, і серця, і легень. Вони живуть собі, усміхаються, знову живуть, а коли зустрічаєш їхній погляд - вони здаються найсумнішими людьми у світі. Хто знає, може десь у темних закутках вони ховають своїх скелетів і демонів, залякуючи їх і не випускаючи ніколи, аж допоки не зустрічаються своїм втомленим від радості поглядом із кимось, хто відкриває усі двері, зриває фіранки і відчиняє вікна, зазиваючи усю нечисть на шабаш, викликаючи по одному у мілісекунду, щоб за коротку мить зустрічі ваших поглядів побачити і прочитати з їх німих вуст цілі новели, сатиричні памфлети зіткані зі страждання, запитань та тупого болю. І ти просто розумієш, що нічим не можеш допомогти. Зараз принаймні.