Black sky, white shit.

Настрій нульовий. Наче витрусили мене, не хочу їсти і пити, не хочу дивитись кіно, не хочу говорити ні з ким. Весь день провалявся у ліжку, немов мертвий. Відчуття таке, мов моє тіло розкришується і від цього стає сумно, а на кухні википає вода. Я нічого не встигаю, бо нічого не роблю, а час не можливо зупинити. Уже скоро треба буде здавати всі штуки, типу курсача, індивідуальних, презентацій та розрахункових. Хто-небудь хоче зі мною випити? Мені останнім часом не вистачає щирих розмов, усе зводиться до якоїсь херні типу жартів чи захоплень, чи хобі, чи політики, чи новин, чи кіно, чи іншого шлаку. Так хочеться поговорити про те у що перетворюється цей світ, пофілософствувати, покричати, послухати вбивчу музику, а потім несамовито сміятись. Відчути себе за гранню, за бар'єром здорового ґлузду, як у старі-добрі часи.

Хочу насолодитися цим світом, хочу жерти його, хочу співати і вигукувати непристойності, хочу малювати графіті на стінах адміністративних будівель і читати газети з красивими обкладинками, хочу лежати із перевернутими догори венами на зап'ястках. Почуваюсь обмеженим у діях, ніби зомбі, якому кажуть як потрібно себе поводити: "Мізки! Мізки! Мізки!". Ламаюся. Перетворююся у велику чорну дірку, викривлюю простір навколо себе і затягую усіх у цю кляту кабалу. Сила тяжіння перемагає мене. Хочу лежати, хочу стояти, не знаю чого хочу. Здається, мені погано.