Недоречність.

П'ю звичайну кип'ячену воду із крана. Вже лишилось 7 годин і 35 хвилин до того моменту, коли я почую сигнал до початку якоїсь чергової ахінеї, яку мені прагнуть видати за освіту, навчання, будь-що, але не називають усе своїми словами. Чому нам не поговорити про актуальні події; про світ, який змінюється; про наше майбутнє? Чому не почути фатальні нотки у власних голосах - ми всі мерці. Ми всі мертві - зараз чи пізніше. Нам здається, що ми живемо тут і зараз, що нас оточує дикий світ, змінний і неконтрольований. Нам просто добряче вз'їбали мозок.

Іноді складається відчуття своєї випадковості, своєї невідповідності: кінцівки просто замирають і не ворушаться, серце на мить зупиняється, дихання стаж неможливим і ти - просто предмет інтер'єру. Такий безтактний, руйнуєш інь та ян простору, неестетичний, відразливий, нудний. У тебе купа знайомих, купа друзів, але тут і зараз - ти один. Один у ліжку, один у житті, один під цим клятим протягом. Просто існуєш, витісняєш собою повітря.

Я часом так розчаровуюсь від того, що нічого не можу вдіяти із собою і цим світом. Я б зпалив його, мабуть, чесне слово.