Кімнати.

Ви часто зустрічаєте людей, з якими вам приємно спілкуватись? Просто про себе порахуйте кожного, хто не викликає у вас дискомфорту. Я хилю не до того, що таких мало, а до того наскільки приємно з такими людьми спілкуватися. Вони неначе продовжують тебе самого, доповнюють твої думки, починають говорити про те, про що ти не наважуєшся говорити. Ти просто слухаєш їх усіх і кайфуєш, думаючи, що, можливо,саме їх голос ти хотів би почути востаннє в своєму житті. А потім здається, ніби вони всі ненавидять тебе, мені принаймні: занадто гарно говорять, занадто чітко тебе розуміють, а твоє ж кляте уявлення про себе таке захмарне, що неможливо просто бути на тебе схожим.

Мій мозок просто труїться почуттями, просочується кислотою і  параноєю. Я так багато усього хочу і так мало усього вмію. Підірвіть, переверніть цей світ догори дриґом, хай трясеться, хай відчує мою кляту невпевненість: я не почуваю свого майбутнього. Ким я хочу стати? Я ні ким не хочу бути: я хочу ходити, як зомбі, на кляту роботу, приходити і присвячувати максимально купу часу собі. Я хочу взаємності від цієї землі, від цих людей, яких я занадто сильно люблю. Клята непевність, невпевненість, несправедливість. Ми всі вже такі дорослі, що мали б забезпечувати своє життя власноруч. Я ж досі не можу наважитись ступити крок за межі свого панцира.