Mist and myth.

Знаєте це дивне відчуття, коли ідеш пустими міськими вулицями у світлі ліхтарів під легким туманом-дощем, від якого не мокнеш і не сохнеш; із легкою прохолодою, думаєш про те як добре, коли навкруги нікого немає, коли тишу ріжуть тільки поодинокі звуки моторів та вихлопних газів. Реально добре: час розтягується, а світ звужується і у тебе є шанс подумати про все. Ідеш, і тисячі павуків заповзають у мозок. Під дощем, у тумані. Вішаєш перед та позаду себе димові завіси, розсипаєш бите скло і танцюєш  свої дивні танці поки ніхто не бачить. Ми всі дивно поводимось наодинці з собою.