Grave.

Сраний деканат, чи хто там у нас ще такий сраний, продовжив пари на 15 хв. кожну.  Якщо ви тупі або до вас не дійшло, то я не дуже задоволений. Я, між тим, хочу вина і дуже страждаю. Сиджу за червоним нетбуком Ані. Він маленький і червоний. Зараз десь 20:54. У 23:00 зачиняється найближчий супермаркет. Може, куплю ще пляшку. Я, насправді, навіть не пам'ятаю чи є у мене запис із такою назвою як цей, бо на компі у мене під таким найменуванням записана тека із фотографіями. Тим не менше, мені насрати. Ага, це не круто.

Am I loud and clear, or am I breaking up?
Am I still your charm, or am I just bad luck?
Are we getting closer, or are we just getting more lost?

...Let's compare scars. I'll tell you whose is worth.

Попса.

Останні новини серпня.

Я в общазі. Тут весело в принципі. У моїй кімнаті крім мене та нового сусіда нікого немає. У іншу кімнату заїхали двоє якихось чуваків, але я не знаю хто вони. Навіть на ім'я. Та й їх немає зараз, тому метушня з цього приводу не має сенсу. Мені пофіг.

У той же час новий сусід - чувак абсолютно нормальний. Ми розпили пляшку напівсолодкого Монте Руж, потім довго курили кальян (тут мені аж не зручно було - ми витратили усю м'ятну заправку і багато вугілля). Реально довго, Валя навіть з'їздити на зустріч із кимось-там встигла. Ми ж допили її вино і сиділи неспішно розмовляли. В принципі, мені було окей. Потім пішли на піцу і пиво,а потім ще на пиво і Інтернет, але у тому пабові, куди ми пішли на друге пиво, (запишу його в свій Чорний список) нам не продали алкоголь, тому ми обмежилися чаєм.

Накачали кіно різне і потім вночі дивилися. Коротше кажучи, він такий товариський якийсь, і це типу нова людина, і все таке. Ви, мабуть, знаєте, які у мене проблеми із спілкуванням із людьми взагалі.тим більше із новими, але тут все нормально. Навіть підозріло. Тим не менше ми перед сном ще довго говорили. Сьогодні, наприклад, навіть практику мало не проспав (точніше кажучи проспав, але не сильно), аби моя партнерка (по практиці) не додумалася мені подзвонити. 

До речі, про практику - все набагато краще, ніж я очікував. Нас відправили відпрацьовувати третій трудовий семестру у "котельню". Спочатку це трошки злякало, але в кінці ми просто з 3 години щодня прибирали територію навколо тієї "котельні" і йшли собі додому десь об 11:00- 12:00, тоді як інші наші одногрупники сидять до 14:00-15:00, але в кабінетиках (а деякі і ні). Ще нам, на відміну від усіх інших, дозволяють приходити не о восьмій, а о дев'ятій (але це не заважає мені спізнюватись щодня через хронічне недосипання). А завтра (в останній день) нам взагалі можна не приходити. Коротше, підфартило.

Зараз сиджу у Ані: тут тепло, є Інтернет і іноді годують. Можливо, лишуся тут на ніч. У нас дощить,і погода взагалі паскудна. Хочу гарну погоду. Зараз же. Сука.

Не дивлячись на заголовок допису, я все ж таки маю надію на те, що це не останній запис у цьому місяці, бо серпень-місяць як завжди знаходиться в аутсайдерах серед усіх інших за переглядами.

Жалі перед відїздом.

За півтори години буду вже у дорозі. В плані у дорозі на Херсон. Літо було повним пригод різних, за два місяці вдалося двічі побувати на морі, відвідати два прекрасних міста, познайомитися із різними людьми. Чогось, бляха, ностальгія вже. Старію, мабуть. Я тут ось що подумав був сьогодні: вже мало що пам'ятаю зі школи, іноді забуваю прізвища чи імена однокласників деяких. Мені воно не дуже заважає, але ж минуло усього 3 роки, а видається воно - ціла вічність. Хоч би у общазі працював Інтернет, щоб поки нікого немає можна було дописати всі враження.

Навіть не уявляєте, якимпригніченим я почуваюсь. У потязі це минеться.Так завжди.

Третє літо.

Ось прямо зараз збираю речі. Усі до однієї. За традицією уже на останок огляну пусті шафи і зроблю вигляд, наче мене тут і не було. Саме так завжди і почуваюся, - просто дивлюся у напівпорожні полиці, заповнені де-не-де теплими речами і думаю, що повернуся аж взимку, чи восени. Три місяці насправді пролетіли майже невідчутно. Час летить, мов скажений. І якось гірко на душі. Тим паче - сьогодні свято. Слухаю "Я піду в далекі гори" у виконанні Квітки Цісик і застібую ґудзики на сорочках. А потім акуратненько складаю їх у валізу. Навіть трохи ображає вона мене - така невелика, а туди влазить все, чим я користувався протягом 2-х місяців. І навіть трохи більше. Клята валіза.

Такі гарні автохтонні, корінні слова пролітають у пісні. "Діброви", "кичери", "зажура". Неначе вчиш вірші у школі. Мабуть, сьогодні трохи підсяду на ethno.

Привіт із Одеси.

Я не нудьгую, бо мій комп врешті справний. Приїхав засмаглий весь із Одеси, там надзвичайно гарно - вам варто це побачити. Усі враження уже викладаю у U-trip, але писати дуже багато, та й фотографії ще не всі маю. Коротше кажучи, чекайте-чекайте, а то ви щось зовсім зав'яли: 2-4 перегляди в день - це ж не по-людському. Прямо зараз же поставте собі замість головної сторінки цей блоґ, або хоч у закладки додайте ;)

Частину фотографій уже підготував, ви можете побачити їх у моєму профайлі на Джифранкові (ну, або в ВК), але значну частину я випадково втратив, добре, що вони залишились на флешці, але й та не в мене зараз.

Говорю бігло, бо за своїм компом працюється швидше і взагалі все таке нормальне і звичне. Ще й купа фільмів у додаток. Коротше, бувайте і не забувайте читати мене!

Одесо, чекай на мене.

Ви ще не знаєте, але завтра я їду до Одеси: номери замовлені, автобус знайдений, тож пригоди починаються. Якщо чесно, то цей запис мав бути достатньо песимістичним, бо настрій весь день якось не дуже. Але зараз все окей і я такий щасливий, що врешті побачу нове місто, ще й таке гарне і таке, ну, ви знаєте.  Маю надію на гарний відпочинок, тому побажайте мені удачі. По прибуттю, можливо (з огляду на мій поспіх з написанням розділу по Арабатській стрілці), напишу щось у U-trip. Ах. Не можу дочекатись.

Лелеки.

Ось прямо зараз здається, що чим більше живуть люди, тим сильніше вони застряють у своєму минулому. Воно здається світлішим і кращим, ніж сьогодні. По моєму, я просто стою на місці, ступор, тому кожен наступний день сильніше давить на мене. Пора ворушитись, щось робити, знайти віддушину якусь. Я не знаю.

Послухаю народної музики, може, знайду чогось розумного...

Давно вже лелек не бачив.

Нічні параної.

Гладжу кота, сьогодні двічі випадково наїхав на нього комп'ютерним кріслом. Переживаю якийсь внутрішній колапс, ніби все всередині покришилось у гігантській м'ясорубці і лежить собі дуже неестетично. Чогось потягнуло на  якусь дивну альтернативу. "Немає куди себе подіти" - так сказав мені колись хлопець Тіни. Так, немає куди діти себе, починає здаватися, що не вистачає місця у пустій квартирі, не вистачає місця у цьому житті, ніби його зовсім немає. Ти просто блукаєш вулицями із одного кінця в інший, поки не набридне, а згодом просто переходиш на інші. Час і простір - просто не твої - чужі. Ніби запозичене життя, ніби ти сам собі його вигадав і на тому все. Такий стан, вже знайомий, майже нормальний, майже мій; така тотальна невпевненість у наступній хвилині чи секунді, просто собі живеш. Розумієш цей світ до кісток, дробиш його дрібно, а вже потім навигадуєш всього. Зараз вхоплюся за пульт і дивитимусь телек, поки не знудить, може, до ранку. Я, напевно, втрачаю себе. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's gone. He's go-o-o-o-one. 

Уже хочу спати. Завтра вертаються батьки. Мабуть, треба буде перемити весь бруд, який я по собі лишив. 

Big in Japan.

 

Дожував останню цукерку в цьому домі. Хочу почитати якесь фентезі чи що. Скоріш за все прямо зараз наріжу собі персика і піду собі дивитись телек.

Дні самоврядування.

Взагалі, мені часто потрібно залишатися цілком на самоті. Це дуже організовує, ти відчуваєш володіння своїм часом і не відчуваєш ніяких інтервенцій. Зараз 08:30 і я зробив все, що від мене вимагалося на цей час, тому зараз повністю вільний: можу просто лежати і слухати музику, можу гратись, а можу зайнятись чимось корисним. Тим не менш найважливішим є факт самостійного розпорядження майном і часом.

Запустив кота до хати, а він усівся на мамині стенди, аби не порвав тільки. Сьогодні о 15 з чимось приїжджає Тіна, тому мені треба бути в Херсоні, але я їду набагато раніше, щоб купити білети, здати комп'ютер в ремонт і пробігтись по магазинам, все ж таки до універу лишилось 2 тижні. Паніка. Не хочу. Сьогодні снився якийсь "маркетинг банківських структур" (добре, що такого немає і не буде) - це було жахливо, на першому ж семінарі коронна фраза "Ми сьогодні не готові, ви можете не ставити "0", ми перездамо" просто прокинула мене краще за будильник. А ще снилася революція в норвезькому, здається, парламенті. Якісь дивні чуваки повбивали половину, якусь тітку прив'язали до крісла і розірвали на шматки, а потім напускали крові свого лідера в піалу і пили, креслили нею малюнки. Було жорстоко коротше.

P.S. Ніяк не можу взятись до написання у U-trip про Арабатську стрілку, але все ж таки візьмусь.

Пам'ять. Чуттєвість.

Слухаю музику голосно і дивлюся на прапор Нідерландів, що висить у мене перед носом прямо, попиваю молоко. Вдома поки що нічого, почуваюсь якось піднесено, знаєте, так ніби зовсім скоро щось станеться або зроблю щось феєричне. Це відчуття ще з ночі переслідує мене, так буває коли врешті вирішуєш зробити якийсь важливий крок до ідеї, яку прагнеш реалізувати. Так я почуваюсь перед початком написання кожного нового "оповідання" чи створенням нового сайту, чи цього блоґу навіть. Тим не менш мені зовсім не зрозуміло що ж це - може почну дивитись новий серіал (бо так було, коли я вирішив передивитись всі серії "Друзів" підряд)?

Час від часу мене тіпає, коли згадую свою стару квартиру, хто знає чому я там так довго затримався - майже рік - а мені ж навіть голосно сміятися було не можна. Але що мені там реально подобалось (і в якійсь мірі затримало) - цеп цілковита самотність. Настільки абсолютний пофігізм у всіх моїх співмешканців стосовно моєї долі, такий їдкий і заразний, що перекинувся й на мене. А ще дев'ятий поверх. З якого видно як димить ("палить") місто. У найгірші часи здавалося, що місто моя квартира, та й весь будинок - карцинома, пухлина на тілі міста, як і всі інші будинки. Це дуже надихало час від часу. А ще скільки заходів сонця я зустрічав: просто стояв перед вікном і дивився, можливо годину, на сонце. Було так все одно, що в кімнаті ще одна душа. Я ненавидів усе живе у тій квартирі, крім котика, звичайно. Якось аж ностальгічно. Ще у цьому місці я вперше відчував такі сильні напади хандри, що тривали тижнями. Я пам'ятаю, що найбільш насиченими вони були у період жовтень-грудень. Парочку разів хотілось викинутись із балкону, але ж минулося. Фух, аж мурашки по шкірі - якесь метафізичне місце...

Морські пригоди, анархізм і нудота.

Щось не має якогось бажання писати у U-trip. Поки що. У будь-якому разі позавчора я повернувся з моря весь такий засмаглий і в новому капелюсі, відпочили класно, було багато пива і купання. Їли смачне морозиво, але в основному плескалися у морі. У нас був аж цілий тиждень, тому море навіть вже встигло набриднути, але в останній день воно все-таки підсунуло нам ду-у-уже теплу воду і ласкаве сонце. Були і пригоди, але все зараз описувати не буду - надіюся на натхнення у найближчому майбутньому.

Дуже повільно рухаюсь у прочитанні "Anarchy in the Ukr", головною причиною цього є наявність Інтернету та постійне бажання спати. Тим не менш книга прекрасна, поки що, принаймні, автор описує власну подорож забутими Богом, людьми і усіма іншими створіннями міст і сіл; але які б могли відіграти дуже важливу роль в історії України:  містечко у якому жив батько Нестор Махно, яскравий представник українського анархізму, якому мало не вдалося створити у т.з. Новоросії, Дикому Полі або Південно-Східній Україні, анархічну державу. В принципі, ця книга ніби як підвела мене до думки, що єдиний адекватний державний устрій в Україні - якась комуністична анархія, чи що. Але мені все це ще варто обдумати і трохи про це почитати, щоб казати щось більш конкретно.

У вільний час нічого не роблю, нічого важливого себто: граюся в ігри, кидаю мільйон фоток з моря, пишу цей запис і заколочую молочні коктейлі.