Кінотеатр в бібліотеці.

Додивився два сезони "Ігор престолів", тепер знову не знаю чим зайнятись, бо третій сезон показуватимуть аж з 31 березня, а українське озвучення точно з'явиться не найпершим; тим більше, завтра на 09:00 в бібліотеку допомагати Ані писати план курсової, що власне означає сидіння поряд в навушниках і перегляд фільму. Як раз не знаю, що подивитись. Завтра треба як мінімум два кіно, і, на щастя, одне в мене вже є. Пропозиції?

Надворі мокро, бо зима потихеньку відступає, я вже не одягаю шарф і не ношу шапки, а ще стіни кімнати починають зацвітати пліснявою, мабуть, варто сказати хазяйці, але антисептики дуже дорогі, навряд чи вона щось з цим зробить. Послухаю Nothing Else Matters, бо ця попса чомусь мене розчулює.

Емітент катастроф.

Люди так дивно дивляться на мене. Коли мене бачать вони підводять брови, оцінюють, можуть час від часу щось сказати: прошепотіти, промовити чи викрикнути. Я скажу вам чесно - мені насрати. Можливо, коли мені було п'ятнадцять це ображало, але зараз все зовсім не так. Просто помітив цю закономірність. Здається, що вони вважають мене дикуном чи що, може, через моє нечепурне пальто чи давно нестрижене волосся, чи неголеність, чи одяг, чи погляд. Я іду в університет однією людиною, а приходжу іншою, до ночі стаю третьою. Це деструкція, як в біології. Думав, що прихід весни владнає мої проблеми, але тоді б це означало, що вони існують поза мною. Експеримент підтвердив протилежне - вони в мені, я - мої проблеми і запитання, без них не існує моєї індивідуальності, і це насправді дуже сумно.

Кіт бігає по кімнаті, здається йому хочеться трохи розвеселити мене. Він не кусається: просто вистрибує то на підвіконня, то на стіл, то на ліжко, то на тумби, а тільки я хочу взяти його - тікає на інше місце. І так, я досі ігнорую його стать, все одно його каструють, тому я дав йому таке двостатеве ім'я - Скретч. Хоча це скоріше прізвище, бо звати його таки Монана (для тих кому не подобається прізвище). Хазяї кличуть її Матрьона (типу, похідна від Маруся), але це ідіотизм, погодьтесь.

Про речі реальніші - сьогодні пиво на зорі відмінилося, тому що в паркові, прямо над амфітеатром, стояв старезний автомобіль, в якому здоровий мужик цілував якусь бабінь під відстійну музик, що лунала з колонок у багажнику. Така от романтика. Тому я знайшов геніальне рішення: купив пива, вийшов на балкон зі стільцем та спостерігаю за заходом сонця. Ой, здається, я пропускаю найцікавіше, бувайте.

Білі жінки.

Мені снилися лицарі та прапори; а також білка і нудота, і сніг, який тане так швидко і так повільно, що видно як земля кровоточить під ним, і білолиця жінка. Вона дивиться просто, а потім починає танути сніг, і знову вона, я повільно наближаюсь до неї, сніг тане швидше, вже одне лице, сніг стає водою, тече по тріщинам в асфальті, немов кровоточить; а потім лише очі та будильник.

Чомусь дуже погано, мабуть, треба приготувати суп, але та-а-ак ліньки. Відкладу собі на завтра. До речі, приймаю ваші поради - що його робити, коли сумно?

Відсос.

Відсмокчіть, бо у мене знову є вино, цього разу пляшка червоного десертного мускату "Лівадія". Тому зараз я наїбашусь і буду дуже солодко спати. А ще сьогодні мені подарували сертифікат, у якому пишеться що я дуже крутий і зовсім прямо няшка; ну і пляшку вина типу в додаток.

UPD: Я добряче п'яний, голова трошки крутиться, звуки приглушились, десь нявчить кіт, а я тимчасом дивлюсь серіал і роблю помилки в словах, бо промазую по клавіатурі; Тіна мене трохи образила, але завтра після того як я прокинусь і буду тверезий це пройде, дую собі мильні бульбашки і думаю, що світ такий гарний, хай він завше таким лишається, будь-ласка...

(Навіть три крапки в кінці поставив, ви маєте такі: "Вааах, як мило!". І купа смайликів слідом).

UPDx2: Ранок. Дуже болить голова. Хочу вбити когось. І нудить трохи.

Прогули через забави королів.

Стільки всього хотів написати сюди за останні кілька днів, чогось цікавого і нудного, трохи інформації і трохи роздумів. Коротше, кілька разів на мене навалювались досить цікаві думки, але я чисто випадково вчора навалився вина і забув про блоґ взагалі.

Ближче до ночі - вирішив подивитись кіно, глянув "Ігри престолів" (на щастя, є в українському перекладі телеканала ТЕТ, непоганий, до речі). І підсів я на цей серіал дуже і дуже сильно. Дивився до сьомої ранку, після чого не зміг прокинутись на пари, тому вирішив забити сьогодні. Пиво у парку під заходом сонця знову відкладається до завтра (вже вчетверте). Трохи про "Ігри престолів" - серіал у жанрі темного фентезі, по типу "Володаря перстенів", але без ельфів, гномів і гобітів; натомість у першу чергу висвітлюється розбрат, війна за владу, проблема "середньовічного кохання", коли жінки не обирали собі пару, проблема суспільного розшарування і об'єднання у тяжкі часи. АЛЕ на словах це звучить справді дуже шмаркляво, у фільмі та ж проблема кохання демонструється не як в Ромео і Джульєтті, а через численні сцени кохання з повіями, інцест і навіть гомосексуалізм. Також присутньо багато крові і жорстоких сцен і все це на фоні дуже-дуже затягуючого сюжету, відірватись чомусь не можу, це як "Lazy Town" для дорослих, тільки розумніший, і у дівчинки з дивним волоссям оголений бюст і 4-й розмір, а Спортакус ніби як володар борделю, а його дружбан Роббі - невідома білошкіра напівлюдина, яка навіює жах на всіх, а ще любить розчленовувати людей. Коротше, треба глянути і вирішити чи подобається для себе. Щоправда здається, що фільм для трохи німфоманок, кровожадів, чоловіків та лесбіянок, тому дивитись треба без дітей. Але сюжет на вищому рівні - це точно те, що треба для серіалу.

У будь-якому випадку почитати про нього можна тут. А зараз я йду на пиво, так що бувайте.

Мистецтва.

Ви не повірите, але сьогодні я вперше прослухав "The Beatles - Yesterday". Раніше я чув інші пісні їх, чесно, "Yellow Submarine", "Strawberries Fields Forever" і т.д. Але це щось згадав, як мама розказувала, що "Yesterday" була хітом свого часу. Непогана пісня, щось навіває, але все одно нав'язливо асоціюється з минулим, і здається, так круто було колись, коли Штати всі називали "Америка", на тиху слухали "Радіо Свобода", купували джинси по блату і ніколи не їли морозива, покурювали травку і займались всілякими потрібними речами, а ще сексом. А тепер у мене є все. І не хочеться нічого. Профіцит можливостей і дефіцит бажань. Морозиво щодня, щосезону і п'ять пар джинсів, три з яких я не одягав більше як півроку. Не дивно, чому ми з батьками не можемо порозумітись.

До речі, хочу вчитись малювати, але у мене є жорсткі проблеми з пропорціями. І чомусь хочеться курити - подую мильні бульбашки.

Hey, Google, translate!

азер. - İndi xəstə ananas olacaq edirəm.

алб. - Unë tani jam do të jetë pineapple sëmurë.

англ. - I am going to be sick  by pineapple now.

араб. - وانا ذاهب الى أن يكون الأناناس المرضى الآن.

афр. - Ek gaan siek pynappel nou.

баск. - Gaixoa anana orain dut.

бенг. - আমি অসুস্থ আনারস এখন হতে যাচ্ছি..

біл. - Мяне зараз званітуе ананасам.

болг. - Аз съм сега ще се разболеят от ананас.

в'єт. - Tôi bây giờ sẽ bị bệnh dứa.

вал. - Yr wyf yn awr yn mynd i fod yn pîn-afal sâl.

вірм. - Ես այժմ պատրաստվում է հիվանդ արքայախնձոր.

гаїт. - Mwen kounye a pral fè malad anana.

гол. - Ik ga nu ziek ananas zijn.

грец. - Είμαι τώρα πρόκειται να είναι άρρωστος ανανά.

груз. - მე ახლა იქნება ავადმყოფი ანანასი.

ґудж. - હું હવે બીમાર અનેનાસ પ્રયત્ન જાઉં છું.

дан. - Jeg vil nu være syg ananas.

есп. - Mi tuj estos malsana ananaso nun.

ест. - Ma kavatsen olla haige ananass nüüd.

івр. - אני הולך להיות אננס חולה עכשיו.

ідиш - איך בין געגאנגען צו זייַן קראַנק אַנאַנאַס איצט.

індонез. - Saya akan nanas sakit sekarang.

ірл. - Tá mé ag dul a bheith pineapple tinn anois.

ісл. - Ég er að fara að vera veikur ananas núna.

ісп. - Voy a estar enfermo ahora piña.

іт. - Ho intenzione di essere malato ananas ora.

канн. - ನಾನು ಈಗ ಅನಾರೋಗ್ಯ ಅನಾನಸ್ ಎಂದು ಹೋಗುತ್ತಿದ್ದೇನೆ.

кат. - Vaig a estar malalt ara pinya.

кит. - 我將現在要生病菠蘿。

кор. - 지금은 병 파인애플 할 거예요.

лаос. - ຂ້າພະເຈົ້າຮູ້ວ່າຈະນັດເຈັບໃນປັດຈຸບັນ.

латин. - Infirmatur et ego pineapple nunc.

латис. -Es esmu būs slims ananāsu tagad.

лит. - Aš einu sirgti ananasų dabar.

макед. - Одам да бидат болни ананас сега.

малай. - Saya akan untuk menjadi sakit nanas sekarang.

мальт. - I am ser tkun ananas morda issa.

нім. - Ich werde krank Ananas jetzt sein.

норв. - Jeg kommer til å være syk ananas nå.

перс. - من می خواهم به آناناس بیمار در حال حاضر.

пол. - Mam zamiar być chory ananas teraz.

порт. - Eu vou ser abacaxi doente agora.

рос. - Меня сейчас стошнит ананасом.

рум. - Am de gând să fie de ananas bolnav acum.

серб. - Ја ћу сада да буде болестан ананас.

словац. - Budem sa zle ananás teraz.

словен. - Bom bolan ananas zdaj.

суах. - Mimi nitaenda kuwa wagonjwa mananasi sasa.

тай. - ฉันจะเป็นสับปะรดป่วยในขณะนี้

там. - நான் இப்போது உடம்பு அன்னாசி இருக்க போகிறேன்.

тел. - నేను ఇప్పుడు జబ్బు పైనాపిల్ అని నేను.

тур. - Şimdi hasta ananas olmaya gidiyorum.

угор. - Én leszek beteg ananász most.

укр. - Мене зараз знудить ананасом.

урд. - میں بیمار اناناس اب جا رہا ہوں.

філ. - Ako sakit na pinya ngayon.

фін. - Aion olla sairas ananasta nyt.

фр. - Je vais être malade maintenant l'ananas.

хорв. - Ja ću biti bolesna ananas sada.

чеш. - Budu se špatně ananas teď.

шв. - Jag kommer att bli sjuk ananas nu.

яп. - 私は今病気のパイナップルにするつもりです。.

Служба "Перекладач Google" - ©Google, 2013.

P.S. Це найтупіший пост тут. Вітаю нас всіх.

Modern sunsetcore.

Один зі знятих мною заходів сонця,
дуже гарно було, фільтр на Джифі
трохи бреше про кольори, але
оригінал насправді був кращий.

Дуже гарна погода. Сонце світило цілий день і я знову згадав, чому саме я обрав цю квартиру. З  мого балкону влітку, ранньої осені та весною видно надзвичайні заходи сонця. Я зачарований цим сонцем, о третій дня я ще спав, точніше ще був у ліжку, просто встав, відкрив балкон і почув запах весни, такий явний, немов мене перенесло за тисячі кілометрів. Не пам'ятаю чи розповідав я вам історію про тюльпани. Справа у тому, що в дитинстві я завжди визначав прихід весни не за календарем, а за появою паростків тюльпанів, вони такі темно-червоні схожі на маленькі штики, що стирчать прямісінько із ґрунту. Хто бачив, той зрозуміє. Слід за ними з'являлися паростки півоній та таких дивних білих квітів-кущів, схожих на маленькі зірочки, не знаю і, якщо чесно, не хочу знати їх назву. А потім розпушувались котики, виростали бруньки на абрикосах, черешнях, бузку і каштанах.

Поки знову не нахлинуло скажу тільки, що дуже хотів вийти погуляти, однак нічого не вийшло, бо я підсів на новий серіал з Меттью Перрі - "Go on". Непоганий, поки що його один сезон (15 серій), ще не ґуґлив чи будуть інші, але подивитись раджу; тим більше що він про психів, а я люблю фільми про психів, але ідіотський американський гумор та регулярна реклама відомих брендів присутні. Переклад тільки російський, ну й оригінал, звичайно. Думаю, на RuTrackerі є з сабами.

Ще прослухав кілька записів зі щойно відкритим для себе стилем - modern metal. Взагалі, у плеєрі  з'явилося багато тегів зі старими стилями, переважно роковими, з дописаним "modern", посилаючись на особисті враження повідомляю, що така мода є простим вуалюванням частки "pop" (тобто pop-metal = modern metal), так само здається бачив металкор, дет-метал і ще щось. Але є деяка відмінність, ця музика не посередня між попсою і металом, а скоріше між клабом чи дабстепом і металом (типу залучені електронні звуки, дуже явно, часто гучніше гітари); тому чимось схоже на дуже важкий дарквейв з енергійним вокалом і ґроулом або на індустріальний метал. Коротше, замахує на моду, яку колись давно мало додавання до назви стилю другої основи "core" (metalcore, deathcore, emocore, grindcore та інші).

Типу помудрував тут, можете кидатись капцями та помідорами.

Intermezzo nel fiori.

Світ бажань такий привабливий, часом здається, що стаю туди однією ногою вже, і її ніби розчиняє. Я провалююсь і вже пливу, ось танцюють жінки і дівчата, у волоссі стрічки, а навкруги квітне поле папороті, чарівний пилок злітає у гору і змушує сміятися. Онде яблуні у цвіті, пелюстки повільно опадають і чоловік утомлений виходить, збирає той цвіт у долоні і осипає ним дитину; якийсь безумець стрибає і спотикається у полі пшениці, а птахи заливаються тонким співом, здається, його все мало. А коли стає вечір, на околицях палають вогні, люди розказують дивовижні історії про русалок і мавок, про перелесників, крихіток-злиднів і потужний вітер, що ламає гори. Intermezzo. Зрушила. Залізна рука міста кришиться, блокові будівлі розтають, а на їх місце встають старовинні будинки, вулиці розширюються, асфальт змінюється бруківкою, автівки враз зупиняються і зникають.

Мій світ такий привабливий, що я можу просто йти і занурюватись в нього з головою, бачити різні картини, а потім ховати подалі від усіх, і надія на те що він десь там існує, а не тільки в  моєму мозку, робить справжній світ змістовним і доповненим. Не знаю, чому люди кажуть, що жити у мріях погано, адже це так весело і тебе там завжди люблять, і в тебе є можливості полюбити усіх.

Сьогодні були лекції, на одній я малював собі в блокноті, а на іншій писав конспект. Дівчатка-одногрупниці подарували нам гарні набори для гоління, за що їм дуже вдячний. Валя ніяк не може зробити дві речі, які я від неї вимагаю вже з тиждень, через що постійно нию і т.д. Вдома - нічого. Вчора в універі був з 08:00, але це довга та нудна історія, тому її розказувати не буду; сьогодні заснув о 03:30, прокинувся в 10:00. Тому зараз хочу спати. Це всі новини поки що. Бувайте.

Герої війни.

Мені немає чого Вам розказати, в бібліотеку я сьогодні не потрапив по різним причинам, маю надію на завтра, робити нічого, до семінарів готуватись не хочу. Здається,у мене знову починається та шняга, як на другому курсі, коли мене мало не викинули з універу. Нічого не хочу, тільки на пари ходжу і того. І час від часу слухаю музику, рятую себе додатками в ВК, подібно різним куркам та півникам,  що мастурбують цілий день і не жаліються, бо їм достатньо Інтернета. Я такий сентиментальний, вибачте. Йдіть на хуй.

До речі, якщо ви вважаєте, що мені настільки нудно, що я перекладаю пісні не без допомоги Ґуґла, то ви сильно помиляєтесь, насправді ви ще не знаєте якими непотрібними речами я займаюсь окрім того.

Г е р о й   в і й н и

(переклад пісні Rise Against - Hero of War)

В.В. Верещагін "Апофеоз війни".

Він запитався: "Синку, ти бачив світ?
А коли я скажу, що ти б міг?
Просто тягатимеш зброю, а тобі платитимуть".
Я відповів: "Звучить непогано".
Чорні шкіряні чоботи, вичищені до блиску,
Вони поголили мені голову, але виглядало нормально,
Ми маршували, ми співали, ми всі стали друзями
І  вчилися вести бій.

Героєм війни, так, це те ким я буду.
І коли повернусь додому, вони будуть до несятми пишатись.
Нестиму цей стяг до могили, якщо буде потрібно,
бо цей стяг я люблю і в нього вірю.

Я вибив двері, викрикуючи накази,
Діти плакали, але я дістав кого шукав.
Ми забрали його, натягнувши мішок на обличчя,
Від сім'ї та друзів.
Вони роздягнули його, мочились йому на руки,
Я казав їм спинитись, але згодом приєднався,
Ми побили його рушницями і кийками,
А потім знову. І знову.

Героєм війни, так, це те чим я стану!
Я повернусь додому, а вони до чорта пишатимуться.
Я нестиму прапор навіть в могилу, якщо потрібно,
Бо цей прапор я люблю і в нього я вірю.

Вона рушала крізь млу і кулі,
Я просив зупинитись, просив лишитись,
Але вона йшла напролом, тому я підняв рушницю
І вистрілив.
Крізь дим гільзи стрибали в пісок,
Вже просочений кров'ю,
Вона звалилась. Зі стягом в руці,
Стягом білішим від снігу.

Герой війни - все, що вони бачать,
Тільки медалі та шрами, і скажено горді за мене!
Я приніс у дім цей прапор, щоб він збирав тут пил;
Але ж це прапор, який люблю, єдине у що вірю.

Він запитався: "Синку, чи бачив ти світ?
А коли я скажу, що ти б міг?"

Трагікомедії.

Які різкі перепади. Живу, бля, з одними кретинами, навкруги одні кретини, з півночі, півдня, заходу і сходу. Здається, що я намагаюсь їх терпіти вже цілу вічність, іноді просто не вистачає сил, тоді я починаю кричати і ніщо не може спинити, хіба що гігантський динозавр, чи торнадо, чи катапульта, яка в хуй рознесе цю квартиру і розмаже наші мізки о цеглу і бетон. Шикарний буде бах, шуму, купи людей, котрі прагнуть глянути на наші понівечені тіла, чи може те, що від них лишилось. Я цього не хочу, але воно у моїй хворій голові таке малює, це неминуче станеться, принаймні там, якщо негайно що-небудь не зробити.

Сьогодні мені прислали посилку, вони вже не так мене радують, як раніше, принаймні не зараз (бо зранку і до вечора я слухав плітки жінок в цій квартирі про якісь бійки; слухав ниття і тонни бруду, які вони так людять зливати одна одній). Чого мені не йметься. А потім це стерво висмикнуло з розетки мій комп. А я ненавиджу, коли хто-небудь торкається його без дозволу. Тим більше велике незрозуміле стерво. Чи не занадто я злий? Тепер я картаю себе, за те що не "люблю ближнього свого". А-а-а-а! Як же хочеться кричати, щоб аж голос заскрипів і зламався, вилетів з горлянки і тонкою пластиною вібруючого срібла полетів кудись ген-ген у ліси. Гамбургери і чоловіча компанія з пивом мене б зараз влаштували як ніколи.

До речі, гляньте це; почав дуже ненавидіти американців, смітник, а не народ; здається, я би не вижив у всьому тому офіціозі і позивах у суд за "применшення гідності", "утиски віросповідання" та "неповної задоволеності купленим товаром". Особливо після сьогоднішнього перегляду "Воруши звилинами", який позиціює себе як комедія: окрім голих чоловічих сідниць та "закрученого" сюжету нічого з гумору ви там  не побачите. Раджу, щоб вмерти з нудьги.

Сни.

Як добре, що люди не можуть бачити моїх снів. Я просто ховаюсь під ковдру, лишаючи тільки ніс на зовні. І відбуваються чудеса, ось я - лицар, а ось - гуляю з дівчиною по парку, там ми знайдемо дивну рослину, яка виявиться отруйною, і нам знадобиться лікар; а ось - якийсь товариський хлопець п'є зі мою пиво і ми сміємось. Коротше кажучи, це мій власний світ, саме тому я ненавиджу, коли будять мене чи я когось бужу (Джексон, вибач, але з тобою це вже традиція).

Я проспав, бо мій телефон вимкнувся вночі, але я не жалкую, бо бачив багато яскравих сновидінь. Тому на сьогодні пишу пояснювальну і преспокійно собі відпочиваю вдома.

Пластикова планета.

Майдан Незалежності вечірній, ми
такого не бачили, але фото гарне.
Так він виглядає влітку вечором,
коли мало людей, жаль що такий
 дуже рідко. Адже красиво :)  

Мали їхати в Київ на кіно з однією знайомою. Але так вийшло, що при пересадці на "Майдані незалежності" зрозуміли, що катастрофічно запізнюємося, тому краще підемо посидимо десь. Пішли в "Портер Паб" на тому ж Майдані. Там насправді дуже затишно, грає непогана музика, мало людей і дорого. Для прикладу, пиво (але пиво дуже-дуже смачне, їхнього приготування, навіть з осадом трохи, і пахне неймовірно) коштує в районі 16-23 грн. Там же під виглядом чогось красивого у фритюрі на пивній тарілці нам подали свинячі вуха, від чого було стрьомно та взагалі. Але ми спробували, тому офіційно заявляю, що це - найбільш незвичайна страва, коли-небудь мною скуштована, і так це не дуже смачно, до того ж почуваєш себе канібалом. До речі, там же було найсмачніше пиво, про яке я писав вище. Потім пішли на Майдан, побачили якогось чувака, здається Кривошапка, потім пішли до театру І. Франка, піднялися до Адміністрації Президента, подивились на Будинок з химерами, захопились трошки ним, а потім спустились по вулиці мимо Дому Гільденбранда, спочатку сплутали його у темряві з будівлею НБУ, але Вікіпедія все вирішила.  Спустились в метро й поїхали додому. Було файно. Хочу ще.

Ізабелла.

На Валентина купив собі пляшку. І знаєте що? Я зрозумів,що наряд чи є щось краще вина у плані алкоголю. Сьогодні спав дуже солодко й міцно, на ранок прокинувся без сушняку та головного болю, чи будь-яких інших підступних симптомів похмілля; та й однієї пляшки достатньо, щоб почувати себе добре і розуміти, що відбувається навкруги. Зараз, мабуть приготую рис із сосисками, а потім піду кудись в бібліотеку, почну писати курсову.

Маніпуляції часом.

Кожен раз як я сідаю писати конспекти чи писати що-небудь на пари (зараз це самостійні з ІСіТу) я вмикаю музику і слухаю її, будь-яку, це не має значення. Я просто пишу і вслухаюсь в звуки, а іноді й не вслухаюсь, однак щоразу трапляється такий момент, коли я відриваюсь, забуваю що я тут і зараз, на дев'ятому поверсі, немов зачинений у величезній башті з бетону та заліза. Я відправляюсь кудись далеко. На Одеську, 16. Я з грюкотом закриваю гарячі від сонця залізні ворота та не обертаючись йду чи біжу, чи, можливо, навіть пристрибую. Моє тіло і одяг ще холодні від тіні та будинку, а кінчики пальців, мов крихітні льодинки. Під трохи перекошеним старим дерев'яним зубчастим парканом, давно вже не фарбованим, ростуть дрібні квіти темно-фіолетового кольору з яскраво жовтою серцевиною, вони пухнасті, мов маленькі тваринки, на них злітаються бджоли і гудять собі аж допоки не настане вечір. Бо тоді повітря пахне димом, а всім відомо, що бджоли не люблять диму, де-не-де палає багаття, іноді таке високе, що здається от-от дістане до неба, а іноді просто тліє жар, час від часу спалахуючи маленькими язиками полум'я.

Діти бігають туди і сюди. Їх силуети такі розпливчасті у променях заходу сонця, вони рвуть траву і кидаються нею, пхнуть за комір, а потім ідуть малювати крейдою лабіринти, їм нічого більше робити, бо їм нічого більше не хочеться робити. Принаймні зараз, у цей момент. Моя фігура - привид, напівпрозора і примарна, тільки хтось торкнеться її, як вона впаде на землю густим туманом і не  лишиться нічого.

У кімнату зайшла хазяйка, тому я вимкнув музику, я завжди так роблю, бо вона (музика) викликає асоціації, і мені здається, що окрім мене їх бачать всі; а це занадто особисте. Тепер мій "політ фантазії" різко обірвався, я сиджу незадоволений і пригнічений, і знову пишу своє "...створення, розповсюдження, використання, узагальнення та управління інформацією становить значну частину економічної діяльності... добробут суспільства створюють через експлуатацію знань або розуміння суті речей та процесів...". І чому не можна, щоб вона зайшла знову і розвіяла вже цю реальність, а постала та інша?

Приготування до свят.

Площа Ринок у Самборі

Дуже втомлений - після пар одразу, однак встигнувши з'їсти кілька бутербродів пішов за подарунками на День святого Валентина. Трохи прийшов по різних сувенірних крамницях, але все ж таки зупинився на солодощах, адже саме так відзначають це свято у більшості інших країн. Цікаво, що чи не кожна європейська країна сьогодні має власне місце, де за легендами похований той самий святий Валентин, який таємно від імператора проводив заборонені з якоїсь причини одруження солдатів. В Україні це місце - Церква Різдва Пресвятої Богородиці у місті Самбір, що на Львівщині. Гарне, до речі, містечко, затишне і чимось нагадує мініатюрний Львів, мабуть, центральною площею чи ратушею. Поляки, вважають, що мощі святого знаходяться у Познані, тому в цей день там паломництво. Німці ж взагалі святого Валентина вважають покровителем психічно хворих. Щоб ви не думали, що це я такий розумненький, ось вам повна історія.

Обличчя (війни) Землі.

Гей, ви. Можете допомогти мені зробити щось із цим світом? Він котиться прямісінько в пекло, викручується навиворіт, так що рідке металічне ядро виливається на поверхню, подібно клятим гнійникам, плавлячи і шкіру, і кістки, і безкрайню тугу астрономів і фантастів за зірками. Птахи відлітають кудись за межі атмосфери, а Земля перетворюється у відразливе обличчя, настільки переповнене жахом, що здається, ніби він скоро розхлюпається і забризкає цілий Космос, і кожна планета у Всесвіті знатиме, що десь, мов "Передчуття громадянської війти", викручується одночасно у екстазі та тяжких стражданнях наша Mother-Earth.

Чому так неприємно і неможливо зрозуміти свою ницість? І чому, коли ти допомагаєш людям її розуміти, вони викидають тебе на смітник, як стару вінілову платівку Я просто хочу сказати, що дуже втомлений.

Міленіум.

Чорт, чорт, чорт. Щось треба неодмінно робити. Загальна кількість переглядів блоґу перевалила за тисячу. Поздоровляю вас всіх, читачі, видимі й невидимі, знайомі та незнайомі. Дякую, що читаєте, але можна було б активніше. І до побачення вам, чи краще на добраніч.

Казки про дерев'яні млини.

Стерво, що ж коїться?! Сьогодні весь день коту під хвіст. Нічого не роблю. Я лінивий, як чорт. Прийшла дочка хазяйки і закатала істерику, що мама (її) купила не такі сапоги, чи щось у тому роді. Я смажив гриби в цей час. Почала волати і плакати, чому питається? Чому, блять, тобі у 22 роки купують речі батьки?! Потім мене зробили крайнім, бо гриби  їм не смачно пахли. Ідіть на хуй усі. Таке відчуття, що чим більш доброзичливим ти себе поставиш, тим більше над твоїм мозком будуть знущатися. А мене не їбуть ваші проблеми. Ніскільки. Нітрохи. У мене своїх по горло. І йдіть на хуй.

Спокійно. Це буде недовго. Ще трошки. Я постійно себе так заспокоюю. Вже півроку. Як мене все дратує, чому просто не можна лишити мене у спокої? Я хочу додому. Я хочу пива. Я хочу влаштуватись на роботу і забути про універ. Але ж на роботі буде не легше - знаю: працювати довше, плата мізерна, ті ж люди, ті ж проблеми.

Українські Карпати

А ще я хочу подорожувати. Знаю, це дуже попсово; але я мрію відвідати таке місце, де були б добрі люди, які б пожалілись на своє життя, а потім пригостили полуницею з саду; а потім піти в гори, зупинитись на пологому схилі, розстелити простирадла, і впасти прямо там, і чути як сповіщають комусь про щось трембіти. А навкруги кульбаби чи крокуси, чи тюльпани, чи нарциси, чи просто зелена трава. Потім приїхати додому і два дні тільки й говорити про ті гори, і дзвонити тим людям кілька разів після.

Асканія-Нова, Херсонська обл.

Або поїхати в дикий степ, пробігтись там, поки не стане спекотно, і відчути той сухий і потужний степовий вітер, і купатися у ставку, до самого вечора; кататися на гойдалках із вербових гілок, сміятися. А ввечері розпалити багаття та співати пісень, чи мовчати і слухати його і цвіркунів тріщання; а вогонь, щоб обпалював лице і ставало так вільно, немов у польоті. А на наступний день, наче забути, наче не було вчора, та тільки іноді потайки, збираючи у віддалених закутках пам'яті по крупиці, згадувати.

Млини у музеї в Пирогові

А, може, поїхати у Пирогів, весною, щоб квітла калина, а люди навкруги були такі стомлені, що бачачи мене вже не хотіли б убити, чи що вони там хочуть зі мною робити. І ці старі хатки і незорані рілля, дерев'яні млини і древні кам'яні хрести з видряпаними церковно- (чи старо- ?!) слов'янськими написами. Працівники, які пораються у квітниках і насадженнях, які виглядають так неохайно у загальноприйнятому сенсі, що здається, ніби їм все одно до тих садівників. Бандуристи під деревом, у тіні, грають собі тихо, що й ніхто не бачить, лише чують. І струмки, старі водяні млини, вози із кіньми, величезна площа-галявина зі столами і гойдалками - "ярмарок".

Острів Березань, Миколаївська обл.,
Замок "Паланок" у Мукачеві

А ще можна відправитись на острів, дуже маленький острів, щоб його можна було обійти за кілька годин, а навкруги лише вода. Чи у замок, старий замок, теж на день; щоб люди розповідали його історії, кожен раз по різному, щоб був фольклор і привиди, королі чи князі, щоб дух перехоплювало від тих розповідей, чи, може навіть не від стільки від розповідей, скільки від запалу в очах людей, які б розказували це, безкорисна завзятість, чи щось на кшталт. І потрапити на свято, щоб були стрічки і традиційні фрази. Обмін досвідом.

Мрії то є мрії. Мабуть, передивився "Кабріоліто". Однаково, навіть більше, імовірно, що завтра мене зіб'є машина чи посадять у в'язницю, чи розірве на частини лазером космічного корабля. Я і ви тут і зараз, тому нічого думати чи мріяти, треба йти вчитися чи працювати, збирати копійки, щоб колись, можливо, купити 40 кв. м. десь на окраїні столиці й хизуватись перед рідними та друзями, а на дверях скотчем прикріпити папірець у клітинку з написом маркером "Welcome to hell, losers".

P.S. Прошу вибачення у всіх, у кого безсоромно вкрав зображення через Google Зображення. Намагався подати посилання на джерела (можливо, теж не першоджерела).

2,3 кілограма грейпфрутів.

Як же лінь що-небудь робити. Ще й нічого не треба, а вже ліньки. Чорт. До перших семінарів лишилось 9 днів, завтра нарешті вихідні, а сьогодні я пив каву, багато їв і був присутній на всіх лекціях. Зразкова дитина, що й казати. У супермаркеті купив собі 100% грейпфрутовий сік і дві булочки з яблуком, сьогодні зранку зробив зарядку. Зараз сяду за фільм, а в Києві завтра відкрита лекція з філософії чи релігієзнавства в якомусь універі про стоїків ХХ сторіччя, на яку ніхто не хоче зо мною їхати. Чому всім це так нецікаво?

Газоване бастардо.

Сьогодні теж день нічогенький. Був лише на першій парі, після чого пішов на чай у буфет на ФПМ. Згодом в супермаркет за усілякою побутовою хімією. Так вийшло, що купили пляшку "Бастардо" і мінералки (Тіна, так як нам радили; насправді непогано вийшло - напій терпкий і зовсім не віддає спиртом). Даша, сусідка Ані, здала звіт з практики на відмінно, тому привід був, до того ж, сьогодні у Ані мав бути п'ятирічний ювілей відносин з її хлопцем, з котрим вона розійшлася як раз перед Новим роком.

Зараз кошеня спить у мене на плечах, а я ввімкну якийсь фільм і почну варити суп. До перших семінарів ще тиждень, так що можна розслабитись. Валя, до речі, вже забила на свою недавню ідею почати в кінці кінців читати книжки чи хоч якимось чином культурно розвиватись (я ж про це не говорив, бо боявся наврочити), тому на мою пропозицію поїхати на вечір документального кіно в Київ сьогодні ніхто не погодився. І це, в принципі, усе, що сталося за останній час. Буду тримати вас у курсі.

День Фелікса.

Вчора був такий крутий день: я просто валявся в ліжку, практично цілий день, дивився кіно та грався з котом, їв виключно хліб зі згущеним молоком, а потім взяв участь у деякому скандалі, бо наш сусід напроти забив замкову щілину на нашій перегородці сірниками, довелося знімати замок і все таке, але день це не зіпсувало. Потім сходив до Ані, відніс флешку з фільмами, випив пива там і смачно поїв, а пізніше, коли повернувся додому, виявилося, що в сусіда мого день народження - 20 років. Мене запросили до столу, де я навалився до відвалу й пішов спати.

Вихідний посеред неділі.

Сьогодні забив на універ - дві непотрібні й наднудні лекції. Краще поваляюсь у ліжку та подивлюся фільм абощо. Тим часом дома нікого немає, а це значить, що ніхто не буде муляти око своєю присутністю, я самі можу робити що захочу. Ура!

Моя група, до речі, вирішила святкувати екватор сьогодні, в боулінгові. Були пропозиції відсвяткувати в кафе за "Мафією", але боулінг - це ж набагато авантюрніше. Звичайно, все це сарказм і тупий натяк на те, що група нежиттєздатна, не може навіть кудись піти посидіти нормально, а самі вони - боти і йолопи. Амінь.

На ранок під холод.

У квартирі неймовірно холодно. Не знаю чому, правда, але в кімнаті батареї холодні. Вдома нікого немає. Вчора їздили гуляти з Валею у Київ, зайшли на Майдан, а потім на першу лінію в "Глобус", пройшлись по магазинам, де купили їй джинси та блузку. Потім ледве повернулися додому, адже на маршрутки чомусь звірячі черги, але ми, завдяки надприродним здібностям моєї супутниці умудрилися пройти в початок черги, сісти, ще й не заплатити за проїзд. Я вже казав як холодно? Чорт, писати не можу від того як мене трусить. 

Потім після Києва пішов до Ані, до них із Дашею приїхав Керя, так що вчора була гулянка, я випив чаю, заїв лимоном і пішов додому, однак там мене чекав сюрприз - абсолютна відсутність електрики, через що довелось лягати спати об 23:00. Хазяї, здається як могли шуміли та світили у мою кімнату всілякими ліхтариками, однак мені таки вдалося заснути десь о першій годині. Я, звичайно, перебільшую, вони, мабуть, не такі погані, але мені вже не терпиться звідси звалити; тим більше, що Валя дала мені надію, що в їхньому будинку може здаватися кімната. 

Вихідні.

Вихідні закінчаться рівно через 9 годин. Нічого не зроблено, бо нічого не мало бути зробленим, кожен день плавно перетікає у ніч, і навпаки. Здається, зараз вони обидва такі короткі, що крім універу, двох фільмів, готування і сну в них нічого не поміщається. Прокинувся 50 хвилин тому, звичайно, поки допишу цей запис, буде вже хвилин 70. Слухаю музику, зараз подивлюся щось знову, вчора був "Франкенвіні", гарний мультик від Тіма Бартона, раджу глянути. Дівчинка з котом мене дуже порадувала.

Одна гарна новина - я знайшов дуже непогану мережу з фільмами, там вони в основному кітчевські та попсові, ті, що крутять в кіно, але дещо знайти можна. У будь-якому випадку практично всі в гарній якості (якщо від прем'єри пройшло десь 2-3 місяці - точно), є вільний вибір мови фільму, більшість у російській, але ті, що дублювалися в Україні теж - на українській. Думаю, там і на інших мовах є. Плюс до всього, крім звичайного перегляду он-лайн, можна завантажити усі фільми, дуже хитро до речі придумано: тиснеш "Завантажити", обираєш версію кіно (за якістю, вагою, мовою тощо), напроти версії тиснеш "Список файлів", вантажиться документ .txt, тобто блокнот, у якому посилання, копіпастиш його в рядок вводу адреси, і фільм автоматично завантажується з дзеркала без торенту та обмежень по швидкості. Дуже швидко і зручно, насправді. 

Що ж до іншого - нічого не відбувається, Аня поїхала додому, Валя - забила на універ і не відповідає на повідомлення, у Даші вчора був здача звіту по практиці, Ваньок отримав стипендію у цьому симестрі, у Джексона було день народження 30-го січня, Іннка нічого не гворила, Тіна з'їжджає до свого хлопця, а того в свою чергу виключили з універу. Всі живі, здорові - і це головне, а ще життя тече, повільно, однак упевнено.

В Києві 7 лютого буде вечір українського документального кіно, зокрема будуть демонструвати екранізацію книги якогось українського письменника, потім відбудеться зустріч із ним, потім зустріч з Василем Шкляром, автором "Залишенця". У новинах написано, що вхід вільний, але не написано о котрій годині це все відбуватиметься. Хочу піти, але немає з ким.

На парах тим часом нам із острахом розказують про рейдерські атаки на банки, переслідування голови найбільшого комерційного банку та інші неприємні речі. Коротше, страшно стає чомусь, особливо, коли викладачка починає заводити розмову, що ця країна абсолютно безнадійна, з будь-якої точки зору, треба виїжджати закордон одразу ж при нагоді.

Ботанічне задротство.

Сьогодні був дуже-дуже звичайний день. Все так само. Пари - дві лекції, знову ж дивуюсь, що цього разу нам поставили непоганих лекторів, які прислухаються до наших порад і навіть (деякі) відмовились читати лекції по презентації. Перша пара маркетингу пройшла добре, ми з Анею, здається, сподобались викладачці. Тепер знаємо як привернути на себе увагу і скласти гарне враження: сісти на першу парту. Вся група була у шоці, адже половини не було взагалі сьогодні, а решта - зайняли останні місця; я вам так скажу, на першій парті непогано з двох причин: по-перше, виникає діалог з викладачем одразу, тобто можна спілкуватись під час пари та без проблем ставити питання і т.д.; по-друге, весь потік сидить позаду, тому не видно їх кислих фізіономій, не чутно коментарів, і взагалі складається відчуття, що їх немає. Так от.