Думки про русичів і друзів.

Знову пишу, щоб розказати, як усе гарно складається останнім часом. Додивився останній сезон "Безумного щоденника", надіюсь, що продовження вже не буде, бо закінчився серіал чудово і надалі буде перетворюватись на мильну оперу, а так - лишає приємне відчуття вдоволення і невдоволення одночасно.

Вчора був у гостях у Серьожі та Ані. Робили роли, а потім пили, бо прийшла стипендія. Насправді мені хочеться зізнатись у тому, як багато зараз ці люди для мене означають, тому що фактично дякуючи їм я, по-перше, маю із ким проводити свій час; по-друге, не завантажую себе спілкуванням себе із людьми, які мені не дуже подобаються; по-третє, вчусь багато чому новому і взагалі часто знаходжу підтримку.

Слухаю The Smiths, якесь гіпнотичне враження вони на мене справляють. Навіть не можу це пояснити. Переживаю постійно за клятий конфлікт між Росією і Україною, такий дурний, чорт би його взяв. Але, говорячи відверто, назрівав він уже давно і всі зусилля, які робили і українці, і росіяни, щоб перестати ненавидіти один одного врешті зруйнувались. Ну, вийшло у нас так, що триєдиний колись народ зараз пересварився і не хоче нічого навіть спільного мати зі своїми братами. І хай кричать "москаль мені не брат" - із чого нічого не зміниться, бо не дивлячись ні на що ми все таке жили і живемо пліч-о-пліч, розуміємо мови один одного, а головне - маємо спільну прабатьківщину, назва якої залишилась в Росії, мова якої найближча до білоруської, а стольний град та останнє князівство - у складі України. Ось такі справи, чуваки.

P.S. Останні три дні присвятив себе Києву (на конференцію до столиці завітав мій друг зі Львова, то ж я виступав гідом) - обійшов просто вздовж і поперек історичний центр і знаю тепер чи не кожен  пам'ятники і пам'ятки там - треба Курбас, Українка, Лисенко, Шевченко чи Чорновіл? - прошу. Золоті ворота, опера, Майдан/Хрещатик, Софія, Михайлівський, Узвіз, Пейзажка, Поділ, Воздвиженка, урядовий квартал, Маріїнський палац/парк, твори Городецького, "Олімпійський", хмарочоси, торгові центри, оглядові майданчики, Шовковична, Лютеранська, Хорива, Липки, Клов, Арсенальна - усе покажу і розкажу ;)

P.P.S. Лишилось ще кілька обов'язкових пунктів до відвідування, в яких я, на превеликий жаль, ще не бував: Лавра, Парк перемоги, Байковий цвинтар, Оболонська набережна, Труханів острів/Дніпро/Гідропарк та ВДНГ. І ботанічний сад!

Хвороба.

Ох, хлопці, дається я захворів. Як же давно я не почувався таким желейним чуваком. Добре, хоч голова не болить: тільки нежить та горло дере. І температура невисова, що найгірше, бо морозить мене, коротше. Я тут новини читаю. Нічого хорошо не відбувається (ну, правда політичну частину Угоди про асоціацію підписали). Якісь заклики кругом звучать - всі такі технократи, виявляється. Жостко бісить, що Юлія Тимошенко зараз лунає із усіх новин, так як наче вона вже президент, а не просто один із політв'язнів. Якщо чесно, то в новому уряді вона взагалі ніхто. Такі ось справи. Мені, до речі, уже трохи  краще, тому займусь я своїми справами.

Гормональні кризи.

Цілий тиждень трималася чудова, прекрасна погода. Настрій відповідно був теж найкращий, і що ви думаєте? Варто тільки було урагану зійти на Ірпінь, посипати дрібним дощем та погойдати трохи занадто дерева,повиламувати паркани, як настрій став просто нульовим. Саме тому і пишу вам зараз. Мій суботній день почався із... універу! Так, сьогодні нам треба було відпрацьовувати день за вихідний у понеділок. Чому? А хрін його знає. Коротше, хоч усім було лінь, навіть викладачам, але потріпало нас добре - зробили купу самостійних, порозв'язували задачі, посварились у групі. Жопство, коротше. 

Потім, ідучи додому, розраховував, що перекрию поганий настрій виходом куди-небудь ввечері, хоча би і на прогулянку, але з людьми які мене не дратують. І що ви думаєте? Ніхріна знову. Серьожа повернувся сьогодні додому десь о сьомій, як я зрозумів, крім усього (я маю на увазі утому) він ще й трохи заслаб, а ще кинув пити до Пасхи (постує); що не могло не образити моїх почуттів, бо коли я подзвонив Ані і спитав чи не хочуть вони зайти до мене в гості, вона відповіла, що, мовляв, Серьожа не п'є. Капець. Таке вічуття, ніби окрім як пити не можна ніяк розважитись. Ну, чесне слово. Аня в свою чергу сиділа із сусідками по квартирі, Кароліна, - сама у кімнаті, відмовилась зі мною провести якимось чином час, хоча в магазин ми сходили таки разом. Усі мої сусіди хто-де. Але в основному п'ють.

А на Херсонщині тим часом починається окупація. Відчуття, ніби все це відбувається не тут і не зараз. Навіть не знаю, що я робитиму, якщо щось станеться із моєю землею там. Хочу тільки сказати, що з кожним днем все більше ненавиджу цю чуму, яка насувається на Україну. Із замиранням серця чекаю на референдум та 17 березня. Відчуваю, що щось таки буде. І це щось дуже не сподобається ані українцям Криму, ані кримським татарам, ані "ображеним і притисненим" кримським росіянам. 

І взагалі сумний якийсь день, якщо чесно. Мабуть, гормони на весну бушувати почали. Так, мабуть, гормони. Купив пляшку, до речі, може, попустить.

Тисячі людей, відчуттів і небезпек.

Тепер я вже точно не пам'ятаю, коли востаннє писав сюди. Нагадує Саноченковий монолог-діалог із друкарською машиною, у якому він постійно жаліється на відсутність структури і ідейності тексту, і тому просто викладає усе гамузом. Думаю, що приблизно так все і виглядатиме у цьому дописі, тому що сталося насправді багато, а часу і бажання займатись графоманією немає взагалі.

Тому почну з того, о кожен йобаний день доводиться слідкувати за сраним, неадекватним і вражаючим конфліктом в Криму, для тих, хто тільки-но прилетів на цю планету (ось, ось, ось і ось). Моя думка з цього приводу, вважаю, більш ніж очевидна, навіть коментувати нічого не хочу.

Інша справа те, що реально відбулася ціла купа приємних подій, через які почуваєш себе винуватим перед своєю державою, адже за ними перестаєш боятися, жахатися чи шокуватися від усього цього бруду і провокацій, від новин і відео, від того, що навкруги відбувається, коротше. Дивовижні вихідні були, якщо чесно, дуже різноманітні. Спочатку трохи невдалі спроби відсвяткувати 8 березня, потім шикарний похід на природу, на шашлик і пляшка джину вдома у Кароліни, спільний ночліг потім і трохи морально важкий ранок, побита нога і тотальна відсутність їжі. Це якщо дуже коротко - у кого вистачить фантазії, той усе це пов'яже якось. Я ж зараз змиваюсь, просто хочу, щоб ви знали, що все у мене добре, хоч і грошей майже не лишилось уже (хз, може, повертають борги ще і вистачить до кінця місяця).

Коротше, треба мені йти уже. Бувайте, маю надію, що скоро писатиму, але сказати точно не можу.