Тисячі людей, відчуттів і небезпек.

Тепер я вже точно не пам'ятаю, коли востаннє писав сюди. Нагадує Саноченковий монолог-діалог із друкарською машиною, у якому він постійно жаліється на відсутність структури і ідейності тексту, і тому просто викладає усе гамузом. Думаю, що приблизно так все і виглядатиме у цьому дописі, тому що сталося насправді багато, а часу і бажання займатись графоманією немає взагалі.

Тому почну з того, о кожен йобаний день доводиться слідкувати за сраним, неадекватним і вражаючим конфліктом в Криму, для тих, хто тільки-но прилетів на цю планету (ось, ось, ось і ось). Моя думка з цього приводу, вважаю, більш ніж очевидна, навіть коментувати нічого не хочу.

Інша справа те, що реально відбулася ціла купа приємних подій, через які почуваєш себе винуватим перед своєю державою, адже за ними перестаєш боятися, жахатися чи шокуватися від усього цього бруду і провокацій, від новин і відео, від того, що навкруги відбувається, коротше. Дивовижні вихідні були, якщо чесно, дуже різноманітні. Спочатку трохи невдалі спроби відсвяткувати 8 березня, потім шикарний похід на природу, на шашлик і пляшка джину вдома у Кароліни, спільний ночліг потім і трохи морально важкий ранок, побита нога і тотальна відсутність їжі. Це якщо дуже коротко - у кого вистачить фантазії, той усе це пов'яже якось. Я ж зараз змиваюсь, просто хочу, щоб ви знали, що все у мене добре, хоч і грошей майже не лишилось уже (хз, може, повертають борги ще і вистачить до кінця місяця).

Коротше, треба мені йти уже. Бувайте, маю надію, що скоро писатиму, але сказати точно не можу.