За день до Нового року.

Все нормально. Принаймні поки що. Об'ївся усіляких смаколиків, тепер страждаю на вечір від печії. Заварив собі імбирного чаю, та трохи переборщив із лимоном.

Сьогодні подивилися з мамою "Шерлока", наче нормально. Прикрасив кімнату батьків гірляндами, поставили ялинку; чи точніше - пучок гілок, зібраних у ялинку. Їх я теж прикрасив, але завтра закінчу вже. А ще, ось тільки-но, побачив у себе на стіні тролейбусний квиток, такий незвичайний. Можна було б його віддати у музей тролейбусних квитків у Києві, і отримати безкоштовну склянку пива.

До нас прибилася ще одна собака. Не знаю як її назвати: вона кудлата і вислужується перед усіма, а ще краде туалетний папір із туалету на вулиці. Здається, вона - нова подружка Лорда, а з колишньою в них нелади якісь, і вона від нього пішла.

Мама пише наукову роботу в МАН по Голодомору 1932-33 років. Я їй допомагаю. Бо дівчинка, яка має захищати згодом цю роботу явно вирішила одкосити. По телеку сьогодні весь день йшли підсумки року (відео): новини, в якому кожному місяцю присвоювали головну подію. Таким чином єдиними гарними місяцями в Україні були червень (Євро 2012) та грудень (кінця світа не сталось).

Маю бажання передивитись Поттера, бо він нагадує мені дитинство, ще "Сам удома", "Володар кілець" і якихось гарних європейських новорічних фільмів. Вчора до 5-ї ранку грався у "Епоху імперій", завоював японців, китайців, британців, майя, франків, сарацинів і ще когось (чи персів, чи ацтеків).

Ще весь час переслідує відчуття, наче щось треба зробити, написати якусь розрахункову здати самостійні, чи доповіді, чи презентації. Коротше ніяк не можу відійти після універу. Мама запропонувала мені взяти лікарняний після сесії, щоб пару тижнів (поки лекції) пролікуватись у невропатолога. Ідея непогана, але, здається, я так відстану від програми, що стипендії мені не бачити і влітку.

І ще, знову безнадійно обіцяю собі якось себе розважати цього семестру, познайомитись з кимось, чи подружитись, знайти собі компанію, може, піти на "Мафію", чи у наукове товариство. Я їх всіх терпіти не можу і на дух не переношу, але ж маргіналом бути - не вихід. Чи як?!

Вже вдома.

Нарешті вдома. У потязі згадав, як не люблю потяги. З усіх одинадцяти годин дороги спав лише 4 години, але вперше за 3 роки моїх регулярних поїздок всі у моєму відділенні їхали нормальні (!) люди. Вночі ніхто не хропів, всі шестеро були студентами, одна дівчинка везла із собою кота, такого гарного чорно-білого худого кота (якого вигнали з її общаги), ще одна дівчинка обговорювала по телефону заплановане пияцтво; третя - ні слова не сказала за весь час, один хлопець читав щось так цікаво, а потім розказував як він прогуляв у Запоріжжі всі гроші і без копійки автостопом добирався до Севастополя; ще один - сидів і дивився так призренно на нас всіх, і ввімкнув у навушниках хеві метал. Коротше not bad.

А я нічого не роблю. Просто валяюся у ліжку. Зовсім нічого. Тільки-но прийняв ванну з піною. Як заново народився. Хандра по трошки відходить. З Інтернетом тут проблема, бо мій комп чомусь ні в яку не сприймає тутешній роутер; тому сиджу на дротові. У іншому жодних проблем, все дуже круто. Зараз перегляну якийсь фільмець і, може, нічого не робитиму знову. Life's good. 

Inner side.

Нічого не хочу. Сьогодні останній день. А потім 12 днів вихідних і знову цілий семестр навчання. Я вже дочекатись не можу. Я вже хочу вибирати подарунки. Вже хочу не переживати ні за що. Зробив так багато всього за останні три дні. Набрав допуски, по дечому може вийдуть четвірки. По більшості - три. І це сумно, бо стипендії мені не дадуть. Що в свою чергу значить ще семестр сидіння у батьків на шиї, економії, виснаженості та відсутності мотивації. Їсти, до речі, нічого. Донька хазяйки вчора весь день наїжджала на мене за погано помиту чашку, мою чашку, бля. Мені не подобається моя чашка чистою. Вона тоді наче як не моя.

Я скоро буду вже вдома. Поїду на "Хоббіта". Може прогуляємся зі Степанян, чи з Іннкою. З іншої сторони це місто виснажує не так, коли в ньому немає універу; і універ не такий паршивий, якщо вчитися там не треба. Такі справи.

Alcohol.

Блін, я п'яний. Аня усього на годинку запросила мене до себе поробити ОНД і ще щось. І таке тут. Я нічогісінько не зробив. Ні краплини. Нічого, бля. До Ані прийшов якийсь хлопчик, мій тезка, через якого мені довелося йти додому. Я не хочу нічого робити. Мені хочеться гуляти. Так давно не відчував цього. Моя стипендія стала привидом. Сьогодні я мало не відхватив од того п'яного тезки за "підарські джинси" й "підарську чьолку". Боги, пробачте його, нерозумного. І тут мені прийшла в голову ідея придурюватись геєм, чи бі, чи просто якимось надметросексуалом, щоб зробити свій fight club. Додивлюся "Балто", подумаю про це трохи і завтра на тверезу голову; зроблю, може, якісь висновки.

Questions.

Чи є, чи може був колись світ таким, що кожна людина, кожен лікар, кожен учитель, кожен робітник, був покликаним? Чи любили вони, чи поважали вони інших, чи готові були відповідати за свої результати? Чому у світі де так багато інформації і цікавих речей людина така ница, така відособлена, така ненависна? Чи може мій світ такий? Чи наш? А десь там вже за західним чи східним кордоном люди люблять один одного більше?

Хвости.

Голова обертом просто.

Epic fail.

Ппц, прийшли ми такі в універ, заходим такі на пару, а викладачка нам "А чого ви в мене на парі не були?". Як виявилось, в універ сьогодні треба було на 8-му годину ранку. Пропустили модульну контрольну, лабораторну й прогуляли вже третій день на цьому тижні. Зате з двох пар тільки на одній відмітили.

На жаль, "Цивілізація" виявилась трошки тугою на мій комп, і покроковою, тоді як я більше люблю стратегії в реальному часі. Коротше просидівши кілька годин у ній я зробив висновок, що це не моє; і зараз вже качаю Епоху Імперій ІІ, чудова стратегія ще 2000-го року зі слабенькою графікою, однак мені подобається.

Субота.

Субота, бля, якого хуя я маю йти в універ іще й сьогодні?! Не хочу, не хочу, не хочу, не хочу, не хочу, не хочу. Там так нудно, і сумовито. Я хочу бути вдома. Я хочу спати. Я хочу нічого не робити. І ще більше ненавиджу деканат, і навчальний відділ. Ще й кінця світу не було. Так би не довелося сьогодні йти туди.

Міс Монана Скретч.

Кошеня тихенько спить у мене на плечах, а потім злазить і грається з капюшоном, й зі штанами. А коли стомлюється - біжить тихенько день під ліжком хазяйки відливає і прибігає знову. Аня каже, що воно очима схоже на голуба, на жаль, я цього не помітив. До речі, у нього тепер є повне ім'я. Попередньо, скажу, що раніше я просто називав його Джо або Джошуа, адже ім'я Маруся ні в які рамки не лізе, ось. Це ж кіт все-таки. Але нікому це не подобалось, тому тепер його (а насправді її) я називатиму Скретч. Однак, Аня заперечила, що це дівчинка і ім'я має бути жіночим. Довго думавши, назвав її Монана. Монана Скретч вона тепер. Так от.

Ранки.

Чому, чому я маю вставати кожен ранок? Щоб піти кудись не зрозуміло за чим. Сьогодні ж дві лекції, а у ліжку так тепло. Я не хочу збиратися. Я нічого не хочу, тільки зупинити час.

День Св. Миколая.

Сьогодні я лишився вдома (ключі від квартири забув вчора у Валі вдома, прокинувся зранку - а двері зачинені, ну, а всі якось на роботі і йти мене відкривати - не дуже хочеться, тому я тут зараз). Сам. Аж до 17:00. Так кайфово - сиджу собі за компом, зараз насмажу тостів і захаваю із згущеним молоком. Вип'ю пару чашок чаю, а може зварю собі імбирного настою. Гляну пару мультиків (поясню, жити мені якось і так не весело, а кіно дивитись різного роду - тільки ще глибше залазити в цю хандру). А потім поїду по магазинам - купувати подарунки Ані, Даші та Валі. Уже майже придумав що. Коротше, сьогодні - був найважчий день на тижні, та чую я, що мені аукнеться воно ще. Але аж дихати легше стало, як зрозумів, що в універ іти не треба. А ще, у випадку якщо зі Львовом нічого не вийде - у мене буде 2000 вільних коштів. Що теж непогано. Можна буде купити якихось гідних подарунків на Новий Рік усім-усім.

Ще шалено хочу сходити в кіно на "Хоббіта". Але "Володаря кілець" ніхто зі знайомих не любить, відповідно і пріквел дивитися не хочуть - мабуть треба буде почекати до приїзду в Херсон, й піти вже з кимось там.

Тотеми.

Нам багато чому треба вивчитись у тварин сьогодні, а радше - згадати своє найдавніше. Як гідно вони себе поводять, як тонко розрізняють грань між проявом нижчого страху перед людиною і навпаки - змусити людину почуватися нижчою. Як вони прив'язують до себе, як чітко відточені в них кожен інстинкт. Може, тому вони і більш "еволюційно відсталі", бо людина вхопила собі найбільше невідточених рис, завдяки чому стала універсально-еластичною до умов навколишнього середовища; а тварини - мають менший набір умінь і навичок, і рефлексів, але їх робота - бездоганна. Хто зна. У них немає цієї дурної потреби в участі, повазі, самовираженні, а якщо і є - вона автоматично задовольняється. Життя ж настільки просте - зводиться ж до виживання в умовах, пристосування, задоволення і співіснування. Може і не треба людям стільки жити, скільки  ми надумали собі - 80, 90, 100 років - може, краще було б повернутись назад, до гуманної магії і шаманізму, чи кудись, де тебе оточувало б усе первинне, а не ці кляті висотки і люди в моднявому одязі. І чому мені так просто не живеться спокійно?

Антиутопія.

Моя львівська мрія ламається з кожною годиною, чи хвилиною. Місць у гостелах немає. Квартири вартують, ну, дуууже вже дорого. І ми колективно вирішили обдзвонити всі заклади наново десь через дні три. Якщо знову нічого не вдасться - c'est la vie.

Умовивід.

Людина стає дорослою, коли визнає факт того, що вона не вічна. І починає адекватно до цього відноситись.

I have no idea.

Я хворий і весь у шмарклях, і кашляю. Виглядаю не дуже. Хочу завтра піти за довідкою. І не дивно між тим - у мене в кімнаті мабуть градусів 13, не більше - всі хазяї такі, що думають тільки про себе. Як мене заїбало вже боротись із цією людською ненажерливістю, якістю сервісу, адже фактично вона надає мені послуги, за які я плачу щомісячно 800 гривень. Витрачаю на ліки дохера грошей. І взагалі вже з розуму сходжу з цим матеріалізмом! В універі що не день, то гроші, фінансові потоки, інвестиції, споживачі, споживачі, споживачі. Розумієте, для економіки люди, які не купують - не існують, а які купують - не люди, а споживачі. І виробники постійно нагинають споживачів, і дуже жорстко поводяться коротше. А оскільки реалізувати на практиці ідеальну конкуренцію виявилося неможливо, та й пізно вже, то маємо економічну олігополію.

Не суть, хотів просто сказати, що ідей ну зовсім ніяких немає. Ні для чого. У всіх є, а в мене -  немає. І тому дуже нудно, і робити нічого не хочеться.

Ремарка.

Я не знаю, що вам написати. Нічого просто, крім, мабуть, того, що я захворів. Все.

Запрошення на бенкет.

Рахуючи всі останні події в наших життях - кінець світу буде більш ніж логічним, наче як. Сесія, кіт Тіни, мій псевдоканцероневроз, непідтверджена гангрена дідуся, 830 тис. грн витрат з держбюджету на канцелярію для президента за 2012 рік, щоденні заметілі й погрози вимкнути світло на кілька днів, тотальний завал по парах і назрівший недопуск з міжнародної економіки, у Ані нелади з новим хлопцем і зі старим теж, усі якісь дуже втомлені, постійні привиди стипендії і дурні сни, недосипання, пари до 19:00, всесвітня лінь до чого-небудь, 4 чи 5 робіт батька; набридло висіти на волосині. Хочу вже заробити ту кляту стипуху, що сьогодні примарніша ніж будь-коли, і в тій же мірі потрібніша.

Кошарська не марно ж мене вчила, що без винагороди жодна мотивація не дієва. Так от немає у мене винагород, крім оцінок, які мені ніхто не показує; уже півроку; точно так само, як слабшають з кожним днем стимули і мотиви не пропускати більше 3-х пар в місяць, готуватись до семінарів, МКР-ів, бігати за преподами, прогинатися під ними, масово друкувати реферати, доповіді, розрахункові, лабораторні, практичні, звіти, самостійні й індивідуальні, задачі, презентації, тести, я блять здав їх уже з сотню за останній місяць. І просто в шоці від того, як це робить половина моїх одногрупників. Як?! У кімнаті постійно холодно, гарячу воду відключили, газ на дев'ятий поверх ледве доходить, і ніхто не хоче їхати зі мною в кіно, розвіятись; всі настільки пасивні та напружені, що колапсу не минути ніяк. Але не все так погано - надворі прекрасна погода і взагалі по коліна снігу. Виглядає це чарівно, мов бенкет посеред чуми.

Хатіко.

Жодна людина не гідна такої любові. Собака здатна віддати потім все своє життя жалобі, болю, чеканню на чудо, чому завгодно; навіть стримуючи свої інстинкти, потреби першої ланки, аби тільки дочекатися. Ми ж забуваємо найдорожчих і найближчих людей вже за рік-два; а тварин - і годі, якщо вичекаємо 1 рік. Ми не побиваємося і не ждемо, що вони прибіжать і стрибнуть на нас. Ми - люди. Наші первинні почуття вже зараз - примітивні. Я не хочу жити так, але я - заручник еволюції, генів, ментальності, ідей. Моя віра обмежена реалією, мій розум обмежений пам'яттю. Його дружина забула і ходила до нього на кладовище раз на рік, а собака - щодня чекав його на пероні. Мені нас дуже шкода.

Нічні прогулянки.

Постарайтесь якось затриматись у невеликому місті допізна. Щоб ліхтарі ще не вимкнули, а людей на вулицях вже не було. Сніг валив дуже густо, лишався на віях і краплями звідти падав. Волосся змокло, сорочка спітніла, а надворі було десь +1...+2, тому що з дерев капало, лишаючи в снігових кучугурах дрібні дірочки. Пишу солодко, знаю, але настрій, що лишила за собою 6-годинна спроба розібратися з практичну з економетрики, чудно зник, варто тільки мені було вийти на вулицю.

По дорозі зустрів дівчинку, сусідку Валі, з якимись двома хлопцями. Один з них так люб'язно розпитував мене про мої знання html та php. А потім, дізнавшись про мою завантаженість навчанням, дуже попросив допомогти йому після пар у створенні деякого веб-сайту. Я прекрасно розумію, що знання мої недостатні, але його це явно не переконало, може, йому треба ідеї, чи оформлення, чи ще щось; у будь-якому разі він пообіцяв дістати мій номер і обов'язково зі мною зв'язатися.

Ідучи мимо кінотеатру зустрів ще одного старого знайомого. Не бачив вже місяці зо два його. Він виглядав дуже стомленим і в'яло всміхався - закінчив зміну бармена в одному із закладів Ірпені. Розпитав, де я живу і запросив у гості. Насправді, ідучи додому (десь за хвилин 5 до зустрічі) думав саме про те, що непогано було б його зустріти, бо восени він частенько вигукував мені із 4-5 поверху свого будинку, щоб привітатися, і давненько я вже не бачив його на парах.

Дійшовши додому - зліпив величезну сніжку і розбив її ногою, а потім ще кілька разів. І прийшло до мене щастя, бо все не так вже й погано - є шанс закінчити семестр без перездачі, може навіть зі стипендією; Валя сказала, що я дуже класний, бо сиджу і допомагаю їй з парами; деякі чуваки, хоч і під шафе, все ж мають мрії реалізувати свої таланти в цьому універі (може, той хлопець теж хоче ось так не сидіти, занурившись у книжки, зволікати, а щось створити, знайти собі сферу використання); стюарди із общаги мене не забувають; взимку я їду у Львів із чудовою дівчинкою; до закінчення навчання усього 18 днів; а я таки здатен відчувати радість. Тому ввімкну зараз The Irish Rovers, на які мене підсадила Тіна, і гідно завершу день. Ось так.

Саме тому я прикриваю свій пафосний жест зі "Спрашивай.ру", нічого не додаю на сторінку "Things of hatred" і продовжую любити вас всіх.

Things of hatred.

От і знову мені нічого робити. На завтра, ну, дуже - це просто м'яко сказано, як багато робити усього в універ. Домашки стільки, що вию просто. Тому, щоб хоч чимось себе зайняти - роблю список речей, які мене виводять з себе. Я перестаю себе контролювати на свідомому рівні і жадаю порвати когось чи щось просто зараз же. Ось такий я добренький.

Постдень.

О, holy shit, я ще не був дома зі вчорашнього дня. Уже вечоріє, а я прокинувсь 2 години назад. Яка жопа - вчора навіть не напилися, але вино було дуже добре. Нічого розказати. На моїй аватарці брелок Спандж Боба - подарунок Валі - на новій флешці, мені та-а-ак нехер робити. А на завтра стільки всього задали, що реально легше повіситись. Хочу вже щось святкувати, щоб не думати про цей клятий універ.

Дайлімазафака.

Ой, блять, та не сходжу я з розуму. Просто стало все якось ясніше. Блам-блам-блам-блум-пам-па-ра-рам. Я трошки йобаюсь, ага. Просто вже без двадцяти два, а в кімнаті так холодно, і коли друкуєш наче як тепліше. Пижджу своєму другові в пм, здається скоро він нах сюди приїде з Херсону і вб'є мене. Ще подивився пару мультиків про людей-зефіринок і Лео і Сатану. І стався курйоз з п'ятирічною дівчинкою, яка засіла гратись в туалеті на півгодини, саме тоді, коли літра випитого чаю почала з мене виходити.

В принципі все, що я хотів сказати - піду далі по пм-ам.

Переддень і завдання.

Сьогодні мені прислали 12 кг хавчика. Завтра будемо святкувати напевне - лишилось тільки вибрати вино і торт. З лимонним пирогом вирішив не експериментувати, до того ж забув купити яєць. Настрій гарний, нарешті зможу повноцінно поїсти. По дорозі додому з відділку пошти мене тричі занесло добре на льоду.

Навчальний відділ не їбе, що в мене днюха, тому на понеділок поставили 4 пари, з яких 3 - семінари. У цей же день треба здавати розрахункову з міжнародної економіки. А викладачка конкретно бісить усю групу, бо щоразу зве нас "бусінками" і рже так дрібно, що здохнути хочеться. Дуже хочеться вже закінчення цього семестру, вирішив зараз поставити на голосування в групі питання про найтяжчий семестр. Упевнений в перемозі 5-го.

Burp-burp.

Мені нічого вам розказати. І не особливо хочеться. Іноді все ок. А іноді не дуже. Хоча - дізнався, що один мій знайомий зараз відпочиває у Львові у престижному готелі на кошти якогось мецената з КВН, де вони отримали його особистий приз. Сказати, що я теж так хочу - не сказати нічого. Але ті поци реально смішні були, так що по заслугам їм. Ось і все.

Хочете глянути відео - ось, але якщо ви не з НУДПСУ, навряд зможете багато чого зрозуміти. Тут брала участь і команда мого факультету. Ми - лузери, я знаю. І знайти відео з ними ніяк не можу.

Антагонізм.

Психолог заборонила мені думати про погане. Ніякого спазму, ніякої дисфагії, ніякого бронхіту, пневмонії, дистрофії, раку, психологічної травми. Адаптол, нейровітам, мукалтин. Бити кляту подушку. Ненавидіти її усю, кожну пір'їну, кожен сантиметр тканини. Вмазати їй ще і ще. Порвати її навпіл і потім вмазати кожній половині. По квартирі ходять чужі люди. Ненавиджу їх холод. Вони наче несуть мені тривогу, а заспокійливі діють, пройшов біль у грудях і я вперше мабуть нормально поїв, навіть яловичину, навіть капусту. Задишка лишилась, але на ліки в мене просто не вистачає грошей, інакше доведеться затягнути пояси на зимових канікулах. Ці чуваки, що сидять і стукають мені по колінам, щоб мою ногу тіпало так злегка, і слухають легені просто не уявляють, що 250 грн на ліки - це майже половина стипендії, якої в мене й так немає. Я хочу просто, щоб усі були щасливі. Peace. 

Зима 2.

Зима - це насправді дуже красиво. Вже скучив за такою погодою, навіть за морозами. Сплю під двома ковдрами, на ранок дуже тепло. Хочу собі якусь домашню клітчату піжаму. Обдзвонюю своїх старих знайомих, просто щоб поговорити. Навіть універ не здається таким відстійним місцем як раніше. Жевріє рано, тому додому вертаюсь уже в темряві під ліхтарями. Трохи сумую за першою зміною, коли після навчання ще цілий день вільного часу. У кінці кінців не все так вже й погано: з групою наладив відносини, на цьому тижні днюха, може вийду на стипендію цього семестру, потім поїду у Львів, де снігу буде ще більше, а 28-го я вже буду вдома, ніжитись у ліжку і дивитись телек.

Зима.

У моїй кімнаті синьо-фіолетове світло - знадвору. Така гарна зима. Хочу зірватися кудись на санчата, чи ковзани, хочу дуже в Київ. Поблукати пішохідними вулицями чи зимовими парками, чи ботанічним садом. А потім посидіти за чашкою чаю десь у кафе, прямо перед вітриною, щоб роздивлятися перехожих, бо їм на вулиці так морозно і приємно. 

Новини від мене й України.

Привіт усім. Прийшов нарешті додому... зі вчорашнього дня. Сьогодні відпустили із семінару в медцентр, де мені знову довелося вести бесіду із терапевтом: виявилося, що у деяких моїх симптомів фактично не було фізіологічного підґрунтя, тому мене направили до невропатолога. Again. Ця зустріч сподобалася мені більше, аніж попередня (в минулий раз лікар вирішила, що я десь добряче довбанувся головою, пошкодив кілька півкуль, і направила мене на МРТ).

Сьогодні ж ми гарно поговорили про мене і мій характер. Троши покопавшись у моєму нутрі ми обидва вирішили, що причина всіх моїх бід - нервове виснаження, егоцентризм, мої інтровертованість, темперамент і нав'язливі думки. Вона порадила мені специфічну вправу для вивільнення стресових накопичень. Таким чином мені приписали місяць заспокійливого та вітамінок, і до січня я вже буду як новенький. Насправді, прийшовши додому, стало трохи легше, частково пройшла віддишка і покашлювання, ковтання стало ще більш м'яким. Думаю, що тортики у Львові буду вже наминати за обидві щоки. 

Мою версію із дисфагією невропатолог відкинула, а терапевт - не перевіряла. Вважаю, що оскільки дисфагія як така не повністю відповідає визначеним ознакам, мій самодіагноз малоймовірним. До усього сьогодні найперше випав сніг, і вже дуже ліпкий. Все довкола білюще і від легенького вітру з дерев зсипається дрібна пороша. Ночував сьогодні не дома - у Ані. Мені у них дуже затишно, там багато гарних дівчаток, вони постійно приводять своїх друзів, і в квартирі ніколи не буває пусто, постійно пригощають смачним супом, бутербродами, чаєм і домашньою випічкою. За квитками не ходив, бо сьогодні жорстко протупив із грошима (не взяв картку, на якій власне і були усі кошти). А завтра жодного семінару. Теж кайф.

Є і погані новини. В Україні творяться дивні дива. У нашого ректора якісь особисті негаразди із прем'єром. Буквально 10 годин тому, останнього до речі зняли з посади. Економічне становище (акцентую на цьому увагу, бо про асиміляцію нацкультури та політстановище вже задовбався говорити) стає дедалі гірше. Деякі вчені й журналісти прогнозують дефолт, деякі страшну інфляцію. На справді видно, що останнім часом дуже швидко ростуть в ціні продукти з нееластичним попитом (борошняні вироби, яйця, крупи, цукор, основні овочі і фрукти і т.д.). Поясню деякі моменти з особистого погляду. 

Фактично ціни на продукти з нееластичним попитом (тобто попит на продукцію лишається сталим навіть при підвищенні цін) означають ріст цін (або зниження якості) на продукцію з попитом еластичним (просто я не звертаю уваги, мабуть, на них, бо рідше купую). Оскільки відбувається загальний ріст цін людям необхідно більша кількість грошей для здійснення купівлі товарів (що веде або до зниження рівня життя (через нестачу коштів), або до росту інфляції (через додаткову емісію грошей)). Батькам моїм видали зарплатню у розмірі 40% ще й з затримками, що реально свідчить про дефіцит власної валюти у державі. Незадоволеність людей та відсутність логічного пояснення невидачі більш ніж половини зарплатні викличе суспільні хвилювання (держава в свою чергу для запобігання напруженню серед населення здійснить додаткову емісію, для того щоб заповнити дефіцит коштів). Додаткова емісія (у даному випадку досить велика) спровокує знецінення грошової одиниці (відповідно інфляцію), що змусить виробника піднімати ціни.

Інфляція також призводить до зниження курсу гривні, тобто чим більші темпи інфляції, тим більш вірогідний обвал курсу. Так як держкерівництво не особливо радує нас своїми економічними рішеннями, роблю висновок, що цього варто сподіватися. Інше питання - коли? Найпесимістичніші прогнози говорять про грудень-січень цього року. Найоптимістичніші, відповідно дають владні органи, які уперто стверджують, що "Україна - стабільна", "Покращення є вже сьогодні".

У будь-якому випадку, надіюся, що обвалу не буде до поїздки у Львів, бо зекономлених мною коштів тоді явно не вистачить )

Ось так.

Complicated.

Бля, та що ж це з цим Львовом? Хтось їде, хтось не їде, хтось знову їде, хтось знову не їде. Потім змінили розклад потягів (поїздку треба буде продовжувати на одну ніч або скорочувати і брати білети якнайшвидше, бо на 4-те вже немає білетів); ця клята болячка, вже не знаю де краще обстежитись на неї, в Києві, Ірпені чи Херсоні, скільки це коштуватиме, в кого саме обстежуватись, на що в кінці кінців обстежуватись, і чи казати батькам - головне. Універ пресує конкретно вже: на понеділок знову розрахункову і 5 презентацій, і ще хз скільки семінарів там буде. А у вихідні мені стане на рік більше, всі питають, що мені подарувати. Але подарунки означатимуть, що треба думати, де його святкувати. Думати, думати, думати, думати, думати, думати, думати, думати. думати, думати, думати, думати, думати. І знову думати. Про Львів теж треба постійно думати. З однієї сторони Степанян постійно нагадує, щоб брав вже квитки, з іншої - Іннка ще не знає напевно чи їде з нами. І я не знаю за що хапатись найперше - тому сиджу і розв'язую судоку (завантажив сьогодні цілу купу гаджетів). Чого все так складно стало, бля?

Песимістичний нарис.

А ви якось думали, що ви помрете і за вами сумуватимуть багато людей, дивитимуться на ваші речі  і розплачуться, будуть вдивлятися в очі на ваших фотографіях і думатимуть, що ви десь є.мов то ви дивитесь на них з тих бумажок. А вас між тим, може зовсім ніде і не будти, а фото - таки лише папірці. Просто ви навіть після смерті будете тішити десятки людей якимись надіями на ваше паралельне існування. А самі, можливо, і не існуватимете взагалі. Здається, що це дуже боляче, болючіше, ніж будь-що в світі. Бережіть себе.