Хатіко.

Жодна людина не гідна такої любові. Собака здатна віддати потім все своє життя жалобі, болю, чеканню на чудо, чому завгодно; навіть стримуючи свої інстинкти, потреби першої ланки, аби тільки дочекатися. Ми ж забуваємо найдорожчих і найближчих людей вже за рік-два; а тварин - і годі, якщо вичекаємо 1 рік. Ми не побиваємося і не ждемо, що вони прибіжать і стрибнуть на нас. Ми - люди. Наші первинні почуття вже зараз - примітивні. Я не хочу жити так, але я - заручник еволюції, генів, ментальності, ідей. Моя віра обмежена реалією, мій розум обмежений пам'яттю. Його дружина забула і ходила до нього на кладовище раз на рік, а собака - щодня чекав його на пероні. Мені нас дуже шкода.