Опісля потягу.

Приїхав додому. Нікого немає. Тут прохолодно і тихо. У маршрутці їхав один, вимучений після 12 годин без нормального сну у нічному потязі, земля на полях чорна і похмура, стоїть туман, де-не-де пробивається зелень. У далині ледь сивіють старі кургани. І так одиноко було, вже сумую за усіма людьми. Навіть за Валею трохи. Нагрію собі рису, поїм чогось, може, полегшає. Кіт до мене лащиться, такий жирний і пухнастий. Хочу заснути на два тижні десь. 

Welcome home.

Валізи. Стерво.

Їду додому. Сьогодні. Трохи сумно якось, наче назавжди. Вже все зібране. Ноут тільки лишилось скласти. Подарунки куплені. Але їхати не хочеться: чи через те, що останні тижні були просто неймовірно крутими - а там сірі канікули із батьками, валянням на ліжку, поїданням усього і котами, чи через кляті потяги, які я ненавиджу, чи через те, що треба ворушити своїм задом.

Тим не менше, завтра я вже буду в Херсоні, так що бувайте усі кияни і зустрічайте мене херсонці :)

Обсесія.

Якось почуваюсь непевно. Здав сьогодні останній у цьому році екзамен та передостанній на зимовій сесії. Отримав "чотири". Взагалі цього року відпрацював нормально, жодної трійки, поки що. Але якось все одно недобре. Таке відчуття, ніби не хочеться їхати додому. Як на першому курсі. Прийшла стипендія: маю накупити подарунків і погуляти трохи, чи що.

Коротше, я не можу зрозуміти чим я не задоволений, точніше розумію, але сказати і обґрунтувати не можу. Хочеться випити чогось. Потусуватись. Вечірку влаштувати. Поговорити. Я утомися від клятих відео-ігор й постійних сварок із Валею. Сьогодні вона вивела мене просто з нічого. Мабуть, сама навіть не помітила, як ледве стримував себе.

Загалом уявляю собі чергову новорічну вечерю, ювілейну, до речі. І аж нудно стає. Бляха, як мені не вистачає усіляких людей. Просто людей: нових, старих, сумних і веселих, простих і складних, аби лише не тупорилих ідіотів з примітивним гумором і мавпячим виразом обличчя. Сиджу в цій жовтій кімнаті, як зародок у яйці, визріваю до наступної депресії і мрію, що все рано чи пізно зміниться.

Інвестування.

Здається, я з кожним днем все більше починаю ненавидіти інвестування, як дисципліну, як процес, як явище, як усе. Цей клятий чувак тупо мене ненавидить. А я ненавиджу його. Амінь.

Піднесення.

Я майже впевнений, що всі мої думки і плани нереальні. Але я надзвичайно збуджений сьогоднішньою ідеєю дівчат, яка, на жаль, тільки-но дійшла до мене. Насправді, було б надзвичайно круто: здається, у мене вже не було тих самих крутих добросусідських відносин, що я вже просто жахаюсь людей.

Можливо, нічого путнього із цієї ідіотської і авантюрної ідеї не вийде, але мені так все одно. Треба йти на ризиковані кроки, треба щось робити, якось рухатись. Я ж хочу вже врешті решт змінити що-небудь. І розказувати не хочу. Боюсь наврочити. Але почуваюсь піднесено, навіть не зважаючи на екзамен, здавати який я взагалі не готовий.

Територія Миколая.

Людей так легко помітити серед темряви ночі: кромішні темні силуети, як вирізи із картини ночі блукають вони, немов сміття, як і ти, викинуте, непотрібне сміття, зайве у будь-якому житті, зайве у будь-якій системі. Овоч. Я п'яний як овоч. Мені так подобаються кришталево чисті думки на хмільну голову. Вони мають надзвичайну цінність.

Із кожним днем темрява над цим світом згущується і все стає зрозумілим і простим, у темряві. Іноді, здається навіть, що люди живуть від свята до свята, аби напитись і забути про те, що вони існують.

Я неймовірно люблю ходити до Ані із Сергієм, бо я йобаний еґоїст і просто почуваю себе частиною чогось цілого у цьому їхньому домашньому хаосі. Сьогодні ще й бачив свого старого-доброго друга Тьому, який виявився офіціантом у пабі. Паб, до речі, крутий, сьогодні на честь Дня Святого Миколая була знижка 30% на все меню. Шикарно (останнім часом часто вживаю це слово) наївся, ще й скуштував фірмового пива на суму не більше ₴50.00. Більше того насолоджувався весь вечір живою музикою інді-кавер-бендом.

Ви навіть не уявляєте який часом фонтан відчуттів мене переповнює, мабуть. Я не здатен виразити це жодним текстом, жодним зображенням, жодними словами, жестами, діями, навіть якщо з'єднати усе у комплексі.

Насправді, зараз слухаю і насолоджуюсь версією Віллі Нельсона відомої пісні Боба Ділана, саундтрека до "Brokeback Mountain", - "He was a friend of mine". Насправді мені все одно, що ви думаєте про це кіно, я вважаю, що воно круте і незвичайне. І взагалі, яка різниця хто із ким спить: не ваше це йобане діло.

Стрес.

Чесне слово, я з цим універом, із усіма цими людьми навкруги просто сходжу з розуму. Як мене взагалі сюди занесло? Чому я не лишився в сраному Херсоні? Ці викладачі, їх на гіляку мало просто: садисти, моральні виродки, ідіоти. Слів не маю навіть. Ведуть себе так нахабно і так зверхньо, наче я чи хтось інший їм чимось зобов'язаний, наче воникоролі і чогось вартують у наших життях. Ти ходиш до них на пари і принижуєшся, носиш тонни макулатури, яка виявляється непотрібною . Хочеться просто усіх їх послати подалі.

Навіть мультики мене вже не завпокоюють. Я, мабуть, після цього універу вийду весь тіпаний і знервований, і кидатимусь на перехожих.

Ісус казав.

Якщо можна почуватись якось більш відразливо самому до себе, то хіба у пеклі. Хочу викинутись із вінка. Або вбивати усіх. Вдарившому тебе у праву щоку підставь іншу.

Двадцятник.

Цей запис я роблю уже 20-річним. Почуваюсь дуже втомлено: сьогодні пережив чотири контрольні роботи, не чую середнього пальця на правій руці. Не від того, що тикав факи універу, а від того, що допізна вчора писав задачі з фінансів підприємств. Зате до кінця життя запам'ятав як нараховувати кляту амортизацію. За вінком сніжить і не надто холодно - ідеальна зимова погода, якою не можна скористатися.

У квартирі тепло, варю макарони, більше розказати нічого.

Запари по навчанню.

Ось тільки-но закінчив пердруковувати чергову порцію табличок. Сьогодні у нас був захист курсача. Оцінок не маю, але захистився непогано. Єдиним паршивим фактором у цьому випадку є те, що я запізно здавав перший, другий та третій розділи і тому відхватив -30 балів за несвоєчасність здачі. Тобто максимум, який я можу отримати тепер - 70 балів, тобто 4. Яких мені ніхто просто так не подарує, насправді.

Завтра (уже сьогодні) також пекльний день: дві підсумкові контрольні роботи, які оцінюються у 50 балів кожна, одна модульна контрольна, дедлайн по доздачі тем із податкової системи, семінар по страхуванню. Може, іщещось, але в моїй голові і ця інфа ледве вкладається.

Почав писати запис рівно о 02:22. Спати не хочеться. Мабуть, закинуся чимось їстівним, послухаю музику, подивлюся кіно зараз, а потім вже посплю годинку-другу. Завтра (шостого числа себто) їду додому. Там мене уже чекає купа всіляких смачних штук, подарунків (чорт, треба і собі щось із Києва привезти), тваринки і хоч трохи відпочинку від клятого навчання. Так, що чекаю вже. Ноута брати скоріше за все не буду, бо й так везти треба купу усього. 

Добраніч усім, коротше.

Реверсія.

Цей цирк у столиці дав мені зрозуміти тільки одне: Україна терміново потребує єдиної ідеї та лідера, який її втілить, або федеративного устрою, щоб прогресивна Галичина врешті решт отримала право існувати окремо, за своїми індивідуальними суспільними законами, до тих пір, поки Схід, Північ та Південь хоч трохи не підтягнуться до їхнього рівня. Я категорично розчарований.