Алкоконтемпорарі.

Так от. Все у мене як не у людей. Ви давно хотіли спитися за три дні так, щоб не пам'ятати нічого, а потім взнати, що нічого і не сталось? Просто валятися кайфово відригуючи час від часу в унітаз, розкурюючи жіночу сигарету зі штучним ароматом ментолу. Руки-ноги-шия викручуються у різних напрямах; картинка пливе і диффузує, розтріюється по прозорості. А потім безпамятно повзати по пустій кімнаті, кричати і плакати, мов істеричка, але щоб ніхто не чув; від того стає якось по-особливому зле. Ідеш до холодильнику і з'їдаєш піввмісту. І знову блюєш червоними шматтями, може від крові, а може від томату, поки в очах не позеленіє, або і того не потемніє.

...myself destructive way.

Так барани. Сьогодні я нахер валю відси. Час ікс - 17:12.Там все незрозуміле, але це все ж не одвічне сон-комп-їжа. І є хороші новини - у мене навчання аж з 4 вересня, так що буде час зайнятися шопінгом, фотографувати і пару разів зганяти в Київ.

Sometimes a great notion...

Часом нестерпно хочеться вкарбувати момент у часі, відстані, субстанції, де-небудь, щоб він був просто був. Став реальністю, охопив своїми фіолетово-червоними щупальцями всі речі, думки, слова.

А потім згадуєш, що ти не більше ніж абстракція, комплекс понять, які можна звести до лінії і геніталій, інструмент, пустка. Твої почуття, не більше ніж хімічні реакції, а момент, в якому хочеться жити - лише відрізок часу, часу - ще більш абстрактного ніж ти сам, прозорого і неіснуючого, відносного і  безглуздого.

Ні ти, ні твоя мить - не більше ніж образ у твоїй же голові. Десь за мільйони кілометрів догори якась планета вештається навколо зірки, а ти сидиш і думаєш, що в тобі живе мікрокосмос, хоч на справді ти - лиш результат злагодженої роботи біологічних систем, еволюції, генетичної пам'яті, з ніг до голови натиканий нервовими центрами, які і реагують на такі от трикляті миті.

Вітальня з судомами.

Сіро-коричневе, зелене і блакитно-бузкове, трохи помаранчеве, трохи червоне, дуже жовте проміння від краю горизонту градієнтом розсипається у феєричній дисперсії. Ми помираємо. Ми бачимо тільки проміння, тільки обрій, тільки порох. І попіл. Попіл, що падає донизу; палить пальці, волосся і спину.

Фальш. Ілюзія. Захід сонця - не більше ніж фізика. Естетика? Кастрована свідомістю дійсність, закинута у рамки інших сенсів. Дві реальності: природна, первинна, справжня, і людська, мантія зшита змістів і трактувань, косо-криво накладена тонким шаром поверх першої.

Я сміюся і плачу, люди, а самі ми хоч справжні? Живемо у світі слів і їх дефініцій; це все одно, що назвати світ книги справжнім. І не плачте хлопчики-дівчатка, ваші сльози така ж проформа. Думки ідуть по колу, одне покоління змінює інше, економіка, мистецтво, секс, обмін речовин, ресурси, життя - все циклічне. І ви ще досі впевнені, що історія людства прогресивна?!

Будьте привітними і люб'язними, бо рано чи пізно подохнемо всі.

Фетіши того і цього.

Як завжди вічна проблема батьків і дітей зводить обидва покоління з розуму.

<< Так жити не можна!" - "Як жити?" - "Ось так" >>

Ноут - зло, алкоголь - зло, весь світ проти тебе, а ти ніколи не навчишся жити. А що значить навчишся жити? Не довіряти? Не бути м'якошкірим? Чи просто не пробухати при нагоді весь статок? Дилема світового масштабу: вони не розуміють нас, а ми їх.

Мені 18 років, здавалось би проблема має сама собою зникнути, але вона лишиться на все життя. Ти занадто багато сидиш вдома, ти занадто довго гуляєш, що буде коли нас не стане? Слабкість, несила, крихкість позиції, безхарактерність і атрофія мозку від щоденного базару. Вбийте мене хто раніше.

<< "Ваше покоління все таке і це неправильно" - 

"Чому?" - "Бо так жити не можна!" >>

Нав'язується більш ніж логічний висновок: якщо наше покоління все таке, то варто вважати це нормальним. Ні?! У них завжди "ні"! вони хочуть, щоб ми прожили їх життя, щоб прожили краще за їх життя. У цьому вся проблема. Вони бояться відпускати своїх дітей у світ, думаючи, що крім них у їхніх чад нікого немає.

Їхня епоха диктує їм обачність у всьому, розумні трати, роботу на держустанові, стабільну і без перспективи, недовіру, інститут сім'ї, віру у збагачення.

Наша епоха диктує нам природну неприродність, комп'ютеризацію, соціальні мережі, крах інституту сім'ї, свободу пласкої думки, масову культуру, фіктивне багатство, вибір смерті.

Вся справа в тому, що моє покоління готове на радикальні кроки, на які не наважується старше: розпродаж, звільнення за вимогою, самогубство, переїзд, зміна країни, гомосексуалізм, креативна професія, бездітність, заробіток на грі на цеглинах тощо.

Господи, та як ми взагалі можемо розумітись?!

Що-небудь про людей у смокінгах.

Зсередини щось підказує, що час написати сюди що-небудь. Багато матюччя і крововилив в мозок, емс, і пісеньку вам, жеріть і пам'ятайте де я вас всіх бачив, теж Менсон, теж про ненависть і прекрасних людей, яких він хаває на обід і сніданок. Не щодня правда.

Хрести і пісуари.

Церкви повні пристарілими людьми з обвислою шкірою і вставними щелепами, котрими вони скребуться об ікони на стінах і на столах. Обдаючи їх мікро- і макрофлорою своїх пащек. Співають-плачуть жінки, заховані за широкими шатами попа чи священника, чи може батюшки, чи отця. Відверто кажучи, всі давно забили хуй. Жиди, цигани і онкохворі біжать до святоспасіння.  Пиздець, я плачу довго. Ісус був ще тим сукиним сином. Для того, щоб стати ідолом треба вміти лише ходити по воді; challenge accepted.

Лишаючи безпардонні і утилізовані прелюдії скажу, що мало хто що тут знає. Настінні портрети просочені ладановим димом з насмішкою і жалем дивляться на сопливих людей, що прийшли шукати. Шукати, самі чого не знають. З тихим перешіптуванням "за здравіє" по шість раз тичать кляту свічку у панахідний столик. Ага.

Стадо бабульок-вірян. Памперси течуть від передози екстазі. Між тим слово "огразм" таки теж християнське. Я тихо натякаю, що ви всі мене заїбали. Жріть приплямкуючи компост мого мозку, цілую-люблю, бувайте.

Бордель, божевільня і бастардо.

Ідеалізм і матеріалізм тримаються за останні волосини, жирні від тремтячих, блідих, спітнілих і кістлявих рук постлюдства. Крах ідеї і індивіда, сходження тотальної беззмістовності. Ми. Ви. Вони. Немає різниці. Немає сенсу.

<<  you don't care about how I feel, I don't feel it anymore  >>

System Of A Down

Срань копірайту, лізингу і франчайзингу, консалтингу і інжинірингу, аудиту і проносних засобів. Змилуйтесь над мозком - просвердліть його чимось більш менш витонченим, ок? 

Великий Брат і божественна похіть (підсвідоме себто) сміються з нас із середини і ззовні. Люди, нам всім пиздець, де-факто, ось в що маєм вірувати. Параліч кінцівок і оргазм втрьох - тут і зараз, а я навіть не знаю, чи слово "бастардо" існує.

A little photo, a little Kherson.

Трохи фото з прогулянки містом. GFRANQ, дякую тобі.

        

Beginning.

Початок. Починаю блог. Поки не знаю нащо.

Сьогодні: цуценя лишиться з нами навічно, воно прекрасне і всі бояться його віддавати; моя лінь вибиває мене з колії, мав зробити томатну пасту - здох на помідорах черрі, сказав, що краще з'їм, довелось з'їсти, пздц; мама відкрила вночі вікно: застуда, температура 37.3 - я помираю; якесь тупориле стерво насмілилось сьогодні спорити зі мною, настрою нема, але і їй нерви попсував, мб; закачка строком в 3 дні зараз на стадії рівно 48,6%. Поки все.