Sometimes a great notion...

Часом нестерпно хочеться вкарбувати момент у часі, відстані, субстанції, де-небудь, щоб він був просто був. Став реальністю, охопив своїми фіолетово-червоними щупальцями всі речі, думки, слова.

А потім згадуєш, що ти не більше ніж абстракція, комплекс понять, які можна звести до лінії і геніталій, інструмент, пустка. Твої почуття, не більше ніж хімічні реакції, а момент, в якому хочеться жити - лише відрізок часу, часу - ще більш абстрактного ніж ти сам, прозорого і неіснуючого, відносного і  безглуздого.

Ні ти, ні твоя мить - не більше ніж образ у твоїй же голові. Десь за мільйони кілометрів догори якась планета вештається навколо зірки, а ти сидиш і думаєш, що в тобі живе мікрокосмос, хоч на справді ти - лиш результат злагодженої роботи біологічних систем, еволюції, генетичної пам'яті, з ніг до голови натиканий нервовими центрами, які і реагують на такі от трикляті миті.