Нічний фотосет.

Приїхав із нічної фотосесії у Києві, було дуже круто, але здавалося, що якась частина групи чи то соромилась, чи то просто знаходилась в тіні. Але все одно до кінця вже всі розім'ялись і стало добре. Респект фотографу, яка витримала нас і зробила прекрасну роботу, і була така весела, і взагалі. У Києві сьогодні святкують Геловін, поодинокі індивіди одягнені у привидів, відьом і зомбі виглядають просто чарівно.

Тепер про інше: сьогодні вперше побачив Золоті ворота Києва, ще й в ночі, там навкруги такий чарівний квартал, з дуже прикольною, масивною і вишуканою модерною архітектурою; треба буде вдень заявитись туди. Ще був якийсь дивний шпиль, що воно таке я так і не зрозумів, бо пройтись треба було далеченько, щоб побачити: усі казали, що то церква, однак я надіюсь, що це башта якогось особняку. Зараз же подивлюсь на Google Maps. ворота насправді великі і масивні, і круті, АЛЕ там навкруги дуже багато стихійних наметів, у яких продається пиво чи кава, чи рулетики, але вони такі дикі і не вписуються у загальну картину. Прямо поряд із Ворітьми знаходиться пам'ятка природи державного значення - Золотоворітьский сквер, над ким знаходиться купа кованих арок і решіток, по яким, маю надію, влітку плетуться рослини; але, в принципі, і так непогано.

Коротше, чекаємо на фотографії, на можливість поїхати в Київ до Золотих воріт вдень та на п'ятницю, яка вже завтра і символізує прихід вихідних, спокою і алкоголю. Амінь.

Курсач, курсач, курсач.

Я нічого не хочу писати. Ні з ким говорити. Листя потрохи опадає, і це навіває апатію. Курсова тисне - це найбільша проблема на сьогодні. Клята курсова. Нащо їх взагалі писати? Все одно "бакалавр" - навіть не науковий ступінь, а просто назва, яка тобі дозволяє працювати десь у офісі копіювальником чи торгашем на овочевому ринку. Чорт, я випив, здається, замало, щоб говорити про щось впевнено і забагато, щоб розповідати вам про свої повсякденні проблеми. Якби я менше часу витрачав на блоґ, на повідомлення в ВК, на e-mail, на будь-яку іншу писанину, можливо, я б вже накатав не один курсач. Чорт, ця штука не дає мені спати. Точніше, насправді, мені повністю все одне, але від цього і дивно якось. Коротше, курсач - відстій.

Кімнати.

Ви часто зустрічаєте людей, з якими вам приємно спілкуватись? Просто про себе порахуйте кожного, хто не викликає у вас дискомфорту. Я хилю не до того, що таких мало, а до того наскільки приємно з такими людьми спілкуватися. Вони неначе продовжують тебе самого, доповнюють твої думки, починають говорити про те, про що ти не наважуєшся говорити. Ти просто слухаєш їх усіх і кайфуєш, думаючи, що, можливо,саме їх голос ти хотів би почути востаннє в своєму житті. А потім здається, ніби вони всі ненавидять тебе, мені принаймні: занадто гарно говорять, занадто чітко тебе розуміють, а твоє ж кляте уявлення про себе таке захмарне, що неможливо просто бути на тебе схожим.

Мій мозок просто труїться почуттями, просочується кислотою і  параноєю. Я так багато усього хочу і так мало усього вмію. Підірвіть, переверніть цей світ догори дриґом, хай трясеться, хай відчує мою кляту невпевненість: я не почуваю свого майбутнього. Ким я хочу стати? Я ні ким не хочу бути: я хочу ходити, як зомбі, на кляту роботу, приходити і присвячувати максимально купу часу собі. Я хочу взаємності від цієї землі, від цих людей, яких я занадто сильно люблю. Клята непевність, невпевненість, несправедливість. Ми всі вже такі дорослі, що мали б забезпечувати своє життя власноруч. Я ж досі не можу наважитись ступити крок за межі свого панцира.

Black sky, white shit.

Настрій нульовий. Наче витрусили мене, не хочу їсти і пити, не хочу дивитись кіно, не хочу говорити ні з ким. Весь день провалявся у ліжку, немов мертвий. Відчуття таке, мов моє тіло розкришується і від цього стає сумно, а на кухні википає вода. Я нічого не встигаю, бо нічого не роблю, а час не можливо зупинити. Уже скоро треба буде здавати всі штуки, типу курсача, індивідуальних, презентацій та розрахункових. Хто-небудь хоче зі мною випити? Мені останнім часом не вистачає щирих розмов, усе зводиться до якоїсь херні типу жартів чи захоплень, чи хобі, чи політики, чи новин, чи кіно, чи іншого шлаку. Так хочеться поговорити про те у що перетворюється цей світ, пофілософствувати, покричати, послухати вбивчу музику, а потім несамовито сміятись. Відчути себе за гранню, за бар'єром здорового ґлузду, як у старі-добрі часи.

Хочу насолодитися цим світом, хочу жерти його, хочу співати і вигукувати непристойності, хочу малювати графіті на стінах адміністративних будівель і читати газети з красивими обкладинками, хочу лежати із перевернутими догори венами на зап'ястках. Почуваюсь обмеженим у діях, ніби зомбі, якому кажуть як потрібно себе поводити: "Мізки! Мізки! Мізки!". Ламаюся. Перетворююся у велику чорну дірку, викривлюю простір навколо себе і затягую усіх у цю кляту кабалу. Сила тяжіння перемагає мене. Хочу лежати, хочу стояти, не знаю чого хочу. Здається, мені погано.

Mist and myth.

Знаєте це дивне відчуття, коли ідеш пустими міськими вулицями у світлі ліхтарів під легким туманом-дощем, від якого не мокнеш і не сохнеш; із легкою прохолодою, думаєш про те як добре, коли навкруги нікого немає, коли тишу ріжуть тільки поодинокі звуки моторів та вихлопних газів. Реально добре: час розтягується, а світ звужується і у тебе є шанс подумати про все. Ідеш, і тисячі павуків заповзають у мозок. Під дощем, у тумані. Вішаєш перед та позаду себе димові завіси, розсипаєш бите скло і танцюєш  свої дивні танці поки ніхто не бачить. Ми всі дивно поводимось наодинці з собою.

Недоречність.

П'ю звичайну кип'ячену воду із крана. Вже лишилось 7 годин і 35 хвилин до того моменту, коли я почую сигнал до початку якоїсь чергової ахінеї, яку мені прагнуть видати за освіту, навчання, будь-що, але не називають усе своїми словами. Чому нам не поговорити про актуальні події; про світ, який змінюється; про наше майбутнє? Чому не почути фатальні нотки у власних голосах - ми всі мерці. Ми всі мертві - зараз чи пізніше. Нам здається, що ми живемо тут і зараз, що нас оточує дикий світ, змінний і неконтрольований. Нам просто добряче вз'їбали мозок.

Іноді складається відчуття своєї випадковості, своєї невідповідності: кінцівки просто замирають і не ворушаться, серце на мить зупиняється, дихання стаж неможливим і ти - просто предмет інтер'єру. Такий безтактний, руйнуєш інь та ян простору, неестетичний, відразливий, нудний. У тебе купа знайомих, купа друзів, але тут і зараз - ти один. Один у ліжку, один у житті, один під цим клятим протягом. Просто існуєш, витісняєш собою повітря.

Я часом так розчаровуюсь від того, що нічого не можу вдіяти із собою і цим світом. Я б зпалив його, мабуть, чесне слово.

Багно.

Дивне життя якесь - ви не вважаєте? Якось щодня стаєш все більше прозорим, кожна нова фраза сказана тобою чи тобі ніби пролітає крізь тебе, не лишаючи по собі нічого. Деякі моделі поведінки, емоції, вчинки, реакції стають настільки відпрацьованими, що навіть не задумуєшся, що співчуття чи сміх,чи погляди навіть стають автоматичними. Ти кожен раз такий самий. Десь всередині закрадається почуття світової несправедливості, бажання винищити усіх і усе. Просто цікаво спостерігати, що раніше, роки два тому, я пояснював людські вчинки домінацією его над суспільним, егоїзмом себто. Тепер, заглибившись трохи у весь цей процес, я помічаю що егоїзм - це недалекість, людська тупість, пережиток. Егоїзм для людини - вже не спосіб виживання, не спосіб самовдосконалення. Він отупляє, створює суспільні ідеали як то сім'я, гроші, релігія - те чим хочуть жити всі, навіть ніколи не задумуючись, що можна не менш щасливо жити інакше.

Ми в пастці, коротше. По інакшому нам ніхто не дозволить жити - хіба лишається шукати шпаринки. Уявляєте собі життя без грошей, я маю на увазі не грошей як еквівалента, а ширше - без економічної вигоди. Коли люди просто діляться без умови рівнозначності обміну і всі живуть щасливо. Це так дико звучить, правда? Типу ідеального суспільства, якого ніколи не може бути, бо знайдеться якесь гниле стерво, що таки буде обмінювати блага на умовах вигоди. Гниле стерво. Кажу так, ніби ми зараз так усі не живемо. Усі - гнилі. Усі - стерво.

Учора був у Києві, походили трохи містом. Потім приїхали, покурили кальян, випили пива, потім вина, круто було коротше. Фотографії з прогулянки, якщо такі знайдуться, викладу пізніше, а сьогодні у мене апатія - не чіпайте мене.  

Подвійний бургер із планів.

Звичайний тиждень собі був. Тим більше, що у четвер мене не було на парах. Якось так вийшло, що маю купу планів. Ось на ці вихідні з Дімою та Анею їду до Києва. Буду випробовувати на них свої знання навколишньої території. Сьогодні пообідали в Burger Club, там бургери хоч і не смачніші від маківських, проте складають враження більш натуральних та їстівних, по дорозі зустрів сусіда, який стояв чекаючи маршрутку - їхав додому - він мене ще пригостив шоколадкою. Коротше, я не голодний. Єдиними проблемами у моєму житті лишаються пошук грошей, податкова система та курсова робота.

Фактично нічого нового за останні дні не сталося: до Ані приїхав врешті Сергій, вчора випив два кухлі пива, а сьогодні планую вес день дивитись "Франкліна & Беша" - серіал такий собі, але краще ніж нічого.

Скелети проституції.

Понеділок не був, як зазвичай, пекельним. Усього дві пари і ті лекції. голодний весь день ходжу: з'їв зранку Snikers, а після пар - круасан із шинкою та сиром. От і досі живу на цьому. Якось, сам не знаю як. Хлопці повію замовили, а, може, приколюються. Доведеться їм на годинку кімнату звільнити. Вони такі малі ще. Так і хочеться штампонути: "Я в їхньому віці собі такого не дозволяв". Але, це, мабуть, нормально. Я теж у свій час робив багато такого, чого собі не дозволяли мої батьки. У будь-якому разі це навіть на краще - піду нарешті на кухню, чогось приготую. Тільки-но Штрауса слухав, зараз - час реґґі. Під цього Марлі так і хочеться вина чи рому звідкись звідти - з Центральної та Латинської Америки, Куби, Ямайки, Південних Штатів.

Написав самостійні з податкової. Залишилось роздрукувати ще дві завтра, вивчити 4-ту тему і можна спокійно відпочивати. Завтра важливий день - круглий стіл об 11:00, театр об 17:00, футбол об 21:00. Завтра ще хочу перед театром взяти квитки на потяг додому. Хочу з'їздити на вихідних, бо на наступніприїжджає Тім - чувак зі Львова - і ми плануємо трохи гульнути; а нашу нічну фотосесію з вихідних як раз перенесли на вечір четвера.

 

Був у Києві вчора. Так багато погуляв. Маю кілька красивих фото, але переважно вони були невдалі. Лишу все ж таки тут кілька. Насолоджуйтесь.

Золото.

Шматок лісу чи парку.
Вигляд з балкону.

Надворі так гарно. Просто надзвичайно, дивовижно, прекрасно. Усе у золоті кленів та дубів і міді вишень та хмелю, і темних густих смарагдах сосен. Я почуваюсь втомлено, однак задоволено - сьогодні був нормальний день, навіть хороший. Треба починати писати курсову, треба щось робити, напевне. Але наступні два дні я повністю присвячу собі. Поїду в Київ за листівками, може, в Пирогів, пройдуся Ірпенем, пофотографую, приготую чогось смачного, читатиму книжки, дивитимусь кіно. Кайф. Я вже уявляю це все. Зараз же сходжу за пивом і буде дуже круто. І час від часу споглядатиму в вікно на цей прекрасний ліс у тумані. Насолоджуватимусь життям,чи хоча б думатиму так. Реально ж відпадно!

Прямо до Пекла.

Люди в автомобілях викликають у мене технофобію і алергію, відчуття відчуженості від світу. Вони непереможні у своїй хітиновій броні, у своїй криптонській шкірі; шукають єдино правильний шлях, як релігійні послідовники, ідолопоклонники, члени братств; культ. Переміщуючи себе і свою особистість від ресторану до супермаркету, аби нескінченно споживати. Аби вічно вертітися у рамках цього світу, створені кимось конкретним чи усіма разом. Гроші, гроші - щодня чуючи про них, читаючи про неймовірні суми, надскладні назви простих речей починаєш ненавидіти це все просто на просто.

Самогубства скоюються на 50% частіше ніж вбивства. Дурні, безмозкі люди? Ван Гог, Сенека, Єсенін, Маяковський, Хемінгуей, Кобейн, Хвильовий, Фрейд, Гітлер в кінці кінців. Не схоже на перелік тупих закоханих до без тями дівчаток. Скоріше за все люди просто втомлюються від себе. Я не знаю як це пояснити. Життя просто стає нудним. Не у плані відсутності барв, а у плані стовідсоткової впевненості у завтрашньому дні. Люди просто пливуть за течією і припливають, типу.

Фотографії, вино, дим і магія.

Ці пари змушують мене регулярно відчувати страх. Цілу низку комплексів. Сьогодні неділя. По ідеї  я маю відпочивати, однак завтра вже в універ і треба хоча б щось підготувати. Вчора пускали мильні бульбашки із кальянним димом всередині: таке магічне дійство. Зараз ось тільки прокинуся. І вже купа думок і справ. Не хочу нічого. Не хочу нічого робити, нікого бачити, ні з ким говорити: будь ласка, лишіть мене помирати тут одного, я буду чесно слухати відстійну музику і дивитися мило, поки мене не знудить, або поки не стану настільки мізерною істотою, що мене можна буде намазати на ваш вранішній тост.

Сьогодні, може, на каву піду кудись. Так давно не був у кав'ярні. Або у МакДак поїду, або ще кудись. Не знаю.

Учорашня фотосесія пройшла успішно. Всі, здається, задоволені і щасливі. Багато цікавих фото, багато дивних, збочених і багато шаблонних. Але так потрібно. Фотограф - сама милість, вона дуже люб'язною була, адже у нас невелика група і їй працювалося достатньо легко. Будемо чекати на фотографії.

Зараз хочу тільки у ванну і поїсти.

Ноу-хау.

Такий втомлений, наче по мені пробіглося стадо бізонів. День просто кошмарний: вирішив проспати першу пару, бо преподша зазвичай не приходить ніколи. А тут, бляха, прийшла: уявляєте? Аня ще й наступну після того вирішила проспати, бо на ній ніколи не перевіряють. А тут перевірили, ще й мене чіпали, мовляв: "Ей, ти хлопчик з бородою у сірій хуйні і рубашці, ким ти хочеш стати і що зробити?". Потім був семінар по страхуванню, на який всі прийшли підготовлені. А препод не з'явився. Пиздець. Потім дуже нудна лекція ні про що і про все, на якій лекторші постійно щось не подобалось. І мені теж постійно щось не подобалось. Коротше, емоційна синхронізація. Четвертий курс все більше нагадує мені випускний клас, коли не знаєш що воно буде і як його все здати.

Я - йобаний цинік, так заявила мені сьогодні Валя, щоправда потім вона і про себе так висловилася. Але циніки круті і всі круті - циніки. Для мене - це просто механізм самозахисту, показ домінування над певними людьми, мій деспотичний режим управління зовнішнім світом, спосіб підпорядкувати його моїм правилам. В кінці кінців, я не знаю звідки воно у мене взялося, але воно є і нам з вами доведеться із цим жити. Крапка.