І мертвим, і живим.

Я занедужав трохи. Температура, наче. Майже точно, але направду сказати не можу - бо не маю термометра. Слухаю різноманітну музику. Журюсь за загиблих однолітків на Майдані, не можу ніяк простити людину, яка зробила ті кляті вистріли. Довкола купа пліток, насправді. Не хочу навіть розказувати нічого, але просто не уявляю, як можна підтримувати нинішню владу: терористів та вбивць.

Не можу ніяк усвідомити ці чортові смерті. Навіщо? Одночасно так безґлуздо було вбивати людину, яка просто охороняла спокій на Майдані; та не менш безґлуздо померти у всьому цьому місиві, серед тисяч радикалів та простих людей, звалитися від кулі невідомого, ніби ножа в спину. Звичайно, можна сказати, що Сергій Нігоян сьогодні - символ усієї революції, усього заколоту: молодий, гарячий та мертвий. Абсолютно ясно, що у влади є більше шансів виграти цю битву, заглушити протест: кілька вбивств і матері не дозволять своїм дітям виходити на вулиці, а в Києві стоятиме терористичний, окупаційний спокій, у якому німими та заляканими сидітимуть у своїх домівках люди, пошепки обговорюючи усе це свавілля.

Я, людина, народжена у вільній Україні, не хочу і не буду підкорюватись цим бандитам, які так відкрито купують людські душі спочатку за продовольство, а потім за гроші. Я, як особистість, маю повне право не вважати людей, які продають себе таким ганебним чином за людей, і не хотіти підкорюватися їхньому, а не власному, виборі. Як громадянин України, хочу і буду відкрито та мирно висловлювати свій протест, усередині себе та назовні, зроблю усе можливе, щоб мене почули та прийняли мою позицію. Слава Україні і тим людям, які щодня і щоночі захищають її честь, її майбутнє на символічній уже центральній площі країни. Більше мені сказати нічого.

Сніг. Нарешті.

У нас сніг, врешті решт. Та ще й який крутий - пишний, лапатий, білійший від неба. Аж жити хочеться, щоправда трохи прохолодно.

Звернення.

Останні події в моїй країні будять у мені ненависть. До конкретних осіб, загальнонаціональну, расову. Чому наш народ такий впертий, такий лякливий і такий тупий? Законсервований на всю голову просто, половина - чумові екстремісти із нав'язаними позиціями; інші - прогнилі до нутра сволоти, майбутні бандити, яким тільки дай шанс щось спиздити. Глянув новини сьогодні - людям просто начхати на те, що відбувається у їхній країні, кругом коменти типу "Тьфу, і до нових законів пристосуємося!" або "Правильно влада палицю гне, бардак на Майдані влаштували". Здається, що у тих людей замість мозку якийсь компост просто, ЯК можна так ненавидіти свій же народ, своїх же людей? Ми ж не чужі один одному, ми ж однаково любимо Львів і Одесу, Харків і Київ, Карпати і Чорне море. Неможливо, щоб ми не хотіли усі чистого повітря, води і вільного суспільства. Знаєте, коли я прочитав, як у Норвегії (здається, або Швеції) на законодавчому рівні діє право на вільний доступ до природних ресурсів: люди мають повне право пройти до будь-якого природного об'єкту, навіть якщо це джерело або частина пляжу, яка знаходиться на приватній ділянці, навіть без дозволу на те власника ділянки (при цьому країна є однією із найбільш "мирних" та найменш злочинних у світі.); я зрозумів як багато нам треба над собою працювати, навіть не над удосконаленням законодавства чи технічного оснащенням заводів, а над нашою ментальністю, над нашим сприйняттям нас самих, світу, людей, природи.

Здається, нам мало того, що зарано в Європу, але й в Росію нам із нашою свідомість на рівні нижчому ніж у деяких революційних африканських чи азійських країнах ще просто немає дороги.

Чесно кажучи хочеться кинути цю кляту країну часом, цих клятих дурних людей, які так яро кують самі собі кайдани. Не влаштовує вас ваше життя: йдіть на вулиці, протестуйте проти того, що саме вас не влаштовує, ви не одні, ви маєте пам'ятати це, не можна в собі замовчувати те, як вас ображають, не можна мовчати, якщо ваш бізнес відбирають, не можна сидіти вдома перед телевізором, якщо ви хочете щось змінити, якщо у вашій голові закралася ця заразна ідея не мовчіть: нехай це буде не вихід на головний майдан країни, міста чи села; хай це буде ваш внутрішній протест, хай це буде переконання, ваш психологічний стержень; мрія про те, якою має бути ваша країна, і що ви саме можете зараз для цього зробити. Можливо, мені вдасться до когось із вас достукатись. Дякую за увагу.

Завмирання.

Нас відкрили, але нічого не змінилось. Як сиділи вдома, так і сидимо. Я приготував собі похавати смачно, але радості від того ніякої. Хочу надвір, хочу гуляти. Сьогодні ж передостанній день канікул: давайте голосно сміятися, стрибати, ходити на морозі чи в гості, що-небудь, тільки не сидіти вдома за компом! Друзі, де ви всі є?!

Голод: хроніка.

Йобаний пиздець, наші двері на хуй заклинило. Ще й так, що майстри уже з годину намагаються щось їм зробити. Хочеться їсти, але готувати щось лінь. Здається, ми тут швидше один одного зжеремо. Я хочу на волю вже. Бля, здається, що ці двері тупо вирізають, хз. Ні, просто щось саме різали там.

Тепер лишилось просто придумати що його робити. Коли двері весь вечір були зачинені у мене не лишалось вибору окрім як гратись в танки і штуку. Надзвичайний стан закінчився швидко, а, отже, сьогодні п'ємо.

До речі, про танки - нормальна така гра, тільки я - повний нуб. Хоча не без прогресу, скажу я вам, вчора мені таки вдалося підстрелити та знайти кілька танків. 

Прекрасні вихідні та жахливі люди.

Я тут здав сесію. Останній екзамен був цього понеділка - фінанси підприємств - здав на 4,5. Таким чином я вийшов на стипендію, тому четвертий курс закінчу ударником :)

Подивився відео жорстоких соціальних реклам, насправді найбільше мене вразила реклама про тюленів, тому я перейшов на сайт створений відомою організацією з захисту прав тварин (PETA) - де підписався під петицією до прем'єра Канади, у якій офіційно дозволено забій дітей тюленів, звертаюся до вас також підписатися під нею на сайті  www.canadasshame.com (у розділі "Watch" ви можете побачити ще більше жорстких відео забоїв, у  розділі "Explore" - дізнатися інформацію про заходи які вживаються різними людьми та організаціями задля запобігання жорстокому поводженню із тюленями, а у розділі "Act" - можете зробити власний внесок у цю справу шляхом підписання загальної петиції до Стефана Гарпера, прем'єр-міністра Канади). Насправді мене дуже вразила жорстокість цього усього дійства: напівживі звірята хлюпаються у власній крові, марні намагання втекти від людей. Здається, у нас дещо не те в голові твориться, взагалі. 

Якось хотілося розказати, про те як я чудово провів останні дні; але настрою після роликів взагалі немає. Послухаю музику і попрошу, мабуть, відправити відео своїм друзям, які можуть зацікавитися проблемою і захочуть відправити лист міністру, тим більше, що він уже є написаним, тобто лише заповнити деякі поля.

Різдво і все таке.

Різдво пройшло звичайно: трохи приємно і трохи нудно, по-сімейному, зі смачною їжею, кутею та тупими фільмами по телевізору. Однак є і цікаві роботи, які я оглянув на цих різдвяних канікулах: одна із них - "Clue" ("Розгадка") - старий, цікавий і трохи кумедний детектив по мотивам майже доброї гри в маніяка, де у всіх підозрюваних є мотив на вбивство, однак убивця лише один (чи кілька змовників), де усі гравці є не тими, за кого себе видають, що підігріває ще більший інтерес. Коротше, раджу до ознайомлення.

Сьогодні ж купив собі дві пари нових джинсів у сумі на ₴498.00, а ще подивився "Хоббіт: Пустка Смоґа". Дуже сильно сподобалось, що окрім прекрасного та якісного дубляжу тепер маємо ще й красиво перекладені українською титри на відео (назву, підписи тощо). Давно вже хотів, щоб тексти на відеофайлах почали також перекладати. Ще дуже сподобалося використання букви "ґ" у потрібних місцях. Друга частина трилогії не те, щоб дуже сильно вразила - трохи поступилася своїй попередниці фіналом (затягнутий і такий собі взагалі). Я б навіть сказав, що вона не дуже й варта походу в кінотеатр. Ефекту amazing 3D не сталося, пейзажі і все-все комп'ютерне красивіші були у першій частині, та і добріша вона якась. Коротше, загально ажіотажу не розділяю, фільм красивий і цікавий, але перша частина була краща.

Тим не менше, я приємно втомлений і це добре; тому послухаємо краще розслабляючої та дуже нудної музики.

Січневі веселощі.

Сьогодні нудно було. Як і три дні до цього, але я вже звик і адаптувався майже повністю до цього помірного темпу. Уже якось і в Ірпінь не хочеться. Усі якось цілими днями дивляться телевізор, обговорюють новини і їдять. Часом в кімнату до мене забігають коти і тут починаються веселощі. 

Хочеться якогось стресу чи що. Все якось занадто спокійно. Хочеться розваг і вина. Подивився майже всі мультики, які завантажив собі на комп. "Турбо" (Кинопоиск, Кіно-театр) не сподобався - таких купа; а от "Мінлива хмарність, часом фрикадельки" (Кинопоиск, Кіно-театр) виявився не таким уже і поганим, не крутий, але прикольний.

Новорічні відвертості.

Найлегше одкровення виходять на папір або у простий вордовський документ на робочому столі. Так вийшло, що у новорічну ніч відключили Інтернет і я знайшов час для такого одкровення.

Таке дивне святкування цього року. Сумне, чи що. Здається, що за весь рік я ступив на якусь нову сходинку свого розвитку, підтягнув свою свідомість, став трохи менш дитиною, навчився тверезіше дивитися на речі і не так сильно напиватись. Навчився стояти на своєму, слухати кращу музику, якісніше спілкуватися з людьми, завів нові знайомства; деякі дуже приємні й, маю надію, довговічні; побував у чарівних місцях та містах, прочитав декілька прекрасних книжок.

Однак деякі мої бажання: довготривалі та найщиріші довелося перенести на прийдешній рік. Важко пояснити, чому у всі найкращі моменти, в тому числі сидячи у середовищі найрідніших собі людей: своєї сім'ї, ти думаєш саме про все нездійсненне; чуєш як відбиває годинник останні секунди і просто тоншаєш всередині, стаєш таким крихким і вразливим, ніби кришталевим, вимираєш повільно від тягаря усіх нереалізованих бажань. Розумієш, як багато часу марнуєш, на речі, прожити без яких набагато легше, аніж без усього того, чого ти жадаєш мало не щодня.

Цей рік виявився рекордним по мізерності кількості поздоровлень наданих мною (відверто кажучи і отриманих також). Вирішив не розсилати навіть повідомлень нікому. Просто обдзвонив 5 людей. Усе. Так мало, що аж лячно. Невже, це всі мої друзі? Дякую, хоч стільки є…

На кінець хочу побажати усім вам, читачі та випадкові перехожі, любіть один одного і цінуйте, не почувайтесь одиноко і завжди надійтесь на краще, будьте оптимістичними й не бійтеся рватись у бій заради своїх мрій, не бійтесь ризикувати, відкривайте нові горизонти та радуйте людей навколо, будьте терпимими і лояльними до інших, не будьте деструктивними, рахуйтесь зі своїми близькими, кохайтесь. Я у всьому цьому не найкращий радник. По ідеї, навіть побажання багато чого від мене – є моральне злочинство, проте ніколи не пізно почати, хай і мені теж, разом із вами, дорогі читачі. Тому з Новим роком вас.