І мертвим, і живим.

Я занедужав трохи. Температура, наче. Майже точно, але направду сказати не можу - бо не маю термометра. Слухаю різноманітну музику. Журюсь за загиблих однолітків на Майдані, не можу ніяк простити людину, яка зробила ті кляті вистріли. Довкола купа пліток, насправді. Не хочу навіть розказувати нічого, але просто не уявляю, як можна підтримувати нинішню владу: терористів та вбивць.

Не можу ніяк усвідомити ці чортові смерті. Навіщо? Одночасно так безґлуздо було вбивати людину, яка просто охороняла спокій на Майдані; та не менш безґлуздо померти у всьому цьому місиві, серед тисяч радикалів та простих людей, звалитися від кулі невідомого, ніби ножа в спину. Звичайно, можна сказати, що Сергій Нігоян сьогодні - символ усієї революції, усього заколоту: молодий, гарячий та мертвий. Абсолютно ясно, що у влади є більше шансів виграти цю битву, заглушити протест: кілька вбивств і матері не дозволять своїм дітям виходити на вулиці, а в Києві стоятиме терористичний, окупаційний спокій, у якому німими та заляканими сидітимуть у своїх домівках люди, пошепки обговорюючи усе це свавілля.

Я, людина, народжена у вільній Україні, не хочу і не буду підкорюватись цим бандитам, які так відкрито купують людські душі спочатку за продовольство, а потім за гроші. Я, як особистість, маю повне право не вважати людей, які продають себе таким ганебним чином за людей, і не хотіти підкорюватися їхньому, а не власному, виборі. Як громадянин України, хочу і буду відкрито та мирно висловлювати свій протест, усередині себе та назовні, зроблю усе можливе, щоб мене почули та прийняли мою позицію. Слава Україні і тим людям, які щодня і щоночі захищають її честь, її майбутнє на символічній уже центральній площі країни. Більше мені сказати нічого.