Гормональні кризи.

Цілий тиждень трималася чудова, прекрасна погода. Настрій відповідно був теж найкращий, і що ви думаєте? Варто тільки було урагану зійти на Ірпінь, посипати дрібним дощем та погойдати трохи занадто дерева,повиламувати паркани, як настрій став просто нульовим. Саме тому і пишу вам зараз. Мій суботній день почався із... універу! Так, сьогодні нам треба було відпрацьовувати день за вихідний у понеділок. Чому? А хрін його знає. Коротше, хоч усім було лінь, навіть викладачам, але потріпало нас добре - зробили купу самостійних, порозв'язували задачі, посварились у групі. Жопство, коротше. 

Потім, ідучи додому, розраховував, що перекрию поганий настрій виходом куди-небудь ввечері, хоча би і на прогулянку, але з людьми які мене не дратують. І що ви думаєте? Ніхріна знову. Серьожа повернувся сьогодні додому десь о сьомій, як я зрозумів, крім усього (я маю на увазі утому) він ще й трохи заслаб, а ще кинув пити до Пасхи (постує); що не могло не образити моїх почуттів, бо коли я подзвонив Ані і спитав чи не хочуть вони зайти до мене в гості, вона відповіла, що, мовляв, Серьожа не п'є. Капець. Таке вічуття, ніби окрім як пити не можна ніяк розважитись. Ну, чесне слово. Аня в свою чергу сиділа із сусідками по квартирі, Кароліна, - сама у кімнаті, відмовилась зі мною провести якимось чином час, хоча в магазин ми сходили таки разом. Усі мої сусіди хто-де. Але в основному п'ють.

А на Херсонщині тим часом починається окупація. Відчуття, ніби все це відбувається не тут і не зараз. Навіть не знаю, що я робитиму, якщо щось станеться із моєю землею там. Хочу тільки сказати, що з кожним днем все більше ненавиджу цю чуму, яка насувається на Україну. Із замиранням серця чекаю на референдум та 17 березня. Відчуваю, що щось таки буде. І це щось дуже не сподобається ані українцям Криму, ані кримським татарам, ані "ображеним і притисненим" кримським росіянам. 

І взагалі сумний якийсь день, якщо чесно. Мабуть, гормони на весну бушувати почали. Так, мабуть, гормони. Купив пляшку, до речі, може, попустить.