Перлина біля моря.

Вигляд на вулицю Ланжеронівську та оперний театр.

Щойно повернулися із пречудового міста біля найбільш синього моря, південної столиці, історичного та культурного осередку півдня України - Одеси. Здається, що неможливо якось точно передати всі ті відчуття, які викликає це місто, адже вони найрізноманітніші - від захоплення, до якоїсь відрази; і все це у комплексі створює власне той самий поетичний прототип, який описували у своїх творах так багато митців. Помпезний вокзал, смачний МакДональд'с, дивні будинки-храми, неймовірна архітектура, запах каналізації, одеські дворики, живі скульптури, ліпнина - це лише маленька частинка одеського колориту, про який я намагатимусь вам розповісти.

Ноги, пісок і трошки моря.

Вся пригода почалася із пошуку нашого гостелу. Звичайно ж, найкращий гостел прямісінько на Дерибасівській був повністю забитий випадковими щасливчиками, тому нам залишився найдешевший і не дуже якісний на цікавій вулиці під назвою "Французький бульвар" (для довідки - Французький бульвар є також маркою вин, тому за кілька кварталів від нас знаходилася виноробня та фірмовий магазин з дешевими цінами). Пляж також знаходився неподалік, але він був трохи дикий, у плані обслуговування, але до однозначних плюсів його можу віднести безпечність, адже ми змогли лишати свої речі без нагляду і спокійно собі купатися. Загалом, пляж - це окрема історія, тут ми знайшли два кохання: трьох голих жінок, які обмазували себе чимось, що робило їхні тіла блискучими та гарного, сексуального, м'язистого хлопа-волейболіста. Чорт, ви просто уявити собі не можете які вони всі були ням-ням. Той чувак мав просто неймовірно заздрісну мускулатуру і надзвичайно маленькі блакитні плавки, що обтягували все, ну, ви зрозуміли. А дівчата, ну, ви ж уявляєте напівоголених засмаглих дівчат років 25-ти, які обмазують себе, а потім... ах... де ти є, Одеса? Тепер ви розумієте, чим саме ми займались засмагаючи на піску?

Але, мабуть, не варто про такі речі розказувати, чи принаймні не варто дражнити вас; тому буду про насущне. Спершу нам здалося, що Одеса дуже схожа на Херсон: вся така прямокутна, звичайна і провінційна, але крадучись усе ближче до центру, ми розуміли, що насправді це місто здатне дивувати, при чому так грандіозно. Одеська говірка може бути упізнана будь-де, це правда, але пародист із мене поганий, тому я відтворити її не можу. Одесити люблять відповідати питанням на запитання, а ще так колоритно "шокають", одягаються дуже просто, навіть трохи занадто, місто своє люблять, на вулицях чисто і прибрано (у центрі, принаймні), але небезпека прокралася зсередини: у гостелі у мене вкрали зарядний пристрій, а у Тіни - сотню гривень, але перше - ми (я) втопили мій телефон. І навушники. Тим не менш враження все одно гарні. І навушники працюють ще й досі.

Значним мінусом, на мою думку, виявився дикий запах каналізації по УСЬОМУ центру міста. Можливо, це було так задумано, а, може, проводились якісь роботи; але, ви ж знаєте, запах дуже специфічний.

Урбаністичний погляд на
будинки-церкви.

МакДональд'с на вокзалі став нашим улюбленим місцем відпочинку - там чистенько, мило, багато туристів, смачна їжа (і порівняно із іншими закладами недорога), безкоштовний туалет. На привокзальній площі знаходяться цілих три будинки, які насправді є церквами і виявити це можливо лише за допомогою табличок і куполів приліплених зверху. Це одна із особливостей міста. Прямісінько від вокзальної площі тягнуться до моря 3 (а, може, більше?) красиві колоритні одеські вулички: Катериненська, Рішельєвська та Пушкінська. Найгарніша з них - Пушкінська, по справжньому одеська. Таке відчуття, що всі найбагатші люди міста жили саме тут: величезні вікна, неймовірна ліпнина, балкони найрізноманітніших форм і видів, дверні отвори, оздоба - все яскраве і кидається в очі одразу ж. Тут же знаходиться пам'ятник Пушкіна, який можна обіймати, мацати і чіпати скільки завгодно. Немає такого куточку, який би не був помічений табличкою "Пам'ятка архітектури". Перетинають її (вулицю) по черзі то Єврейська, то Грецька, то ще якась не менш неймовірна і як завжди хочеться навчитися телепортуватися. Так у мене особисто ноги не боліли вже дуже давно. Врешті решт ми щоразу потрапляли на Дерибасівську, названу так в честь одного з засновників міста - Йосипа де Рибаса, тут саме повно туристів, особливо ввечері, тут знаходяться такі відомі монументи як пам'ятники дванадцятому стільцю та Остапові Бендеру чи якомусь джазмену (який ми не знайшли), парк з фонтанами, пасаж (ох, який же він фотогенічний!), Львівська майстерня шоколаду, власне пам'ятник де Рибасу та багато іншого.

Побували і на вулиці Польській (яку нам в Інтернеті відрекомендували, як небезпечну). При чому і в день, і в ночі побували, але без пригод. Були на Соборній площі, на якій знаходилась електронна бібліотека (таку вперше, якщо чесно, бачу - суть у том, що на площі стоять великі циліндри, на яких зображені різного роду книги із присвоєними QR-кодами, фотографуєш їх смартфоном, читаєш за допомогою спеціальної проги і маєш книгу в електронці. Ось така проста геніальна штука. Тут же на третій день (на третій Спас) нас зустріли набридливі цигани, від яких вдалося відмазатися лише вдаючи іноземців, які абсолютно нічого не розуміють. Чорт, хто ж їх навчив так милостиню просити? Так що будучи в Одесі чи будь-якому іншому місці будьте обережні на випадок активних жебраків, які пристають до вас із проханнями: не слідуйте за ними, не давайте милостиню з гаманця, лише якщо у вас є дрібні гроші у кармані, наприклад, щоб людина не могла вихопити гаманця з рук. Чи ще чого. Я, звичайно ж, поважаю усі добрі серця, які подають бідним, але слід пам'ятати. що це також частково (а, можливо, повністю) бізнес.

Спасо-Преображенський собор гарно сфотографувати не вдалося, через циган і специфічну побудову - один із тих соборів, який гарно можна зняти лише з висоти - однак перед храмом розкинулися ряди вернісажу (на львівський манер вже буду) із купою різного роду картин від класичних пейзажів, до дивакуватих натюрмортів, карикатур, портретів та експресіоністичних картин-емоцій. Далі можна пройти вулицею Саванною із прекрасними архітектурними зразками або вулицею Гоголя до будинку з атлантами - однією з візитівок Одеси, що іще раз підтверджує надзвичайну заможність її давніх жителів, так само як і неймовірну фантазію архітекторів міста. Далі від обох вулиць можна спокійно дійти до Воронцовського палацу, виконаного у канонічному неокласичному стилі без зайвих елементів декору та архітектурних витончень, який тим не менш прекрасно вписується у ансамбль Приморського бульвару. Прямо біля нього знаходиться білосніжна (щоправда, помальована) колонада із чарівним виглядом на море та порт. Зовсім поряд із Воронцовським знаходиться ґотичний Шахський палац та Тещин міст, стоячи під яким можна загадувати будь-які бажання. Ще десь у тому ж районі можна знайти пам'ятник апельсину - рятівнику Одеси, але ми його не знайшли через... тих же циган, що блукали у пошуках нових жертв у тому районі.

Фонтан біля Воронцов-
ського палацу.

Виходячи на Приморський бульвар починаєш розрізняти повільне життя одеситів та невгамовних туристів будь-яких національностей, які бігають у пошуках усієї міської краси, щоб побачити все у максимально невеликі строки їхньої відпустки. Так само і ми лише помітили готель "Лондонська", схожий на будівлю НБУ; білосніжну з бордовими вставками колонаду міськради, пам'ятне погруддя-фонтан Пушкіну. До речі, про фонтани - більш дивних ніж у Одесі Фонтанів просто не існує ніде - 100%. Важко пояснити, але біля того ж Воноцовсього палацу був дивовижний фонтан, який не бризкав, а крапав. По краплині. Викликав він якесь дивне відчуття нерозуміння і розуміння, немов, він створений був, щоб думати, у обрамленні двох африканських худих жінок-статуй із бронзи у грецькому вбранні. Ще один фонтан біля опери являв собою величезний басейн (я маю на увазі таку штуку, в якій збирається вода з фонтану), груду каміння і невеличку бронзову статуетку хлопця, який сидить із парасолькою у руках. Чотири слабеньких струмені із басейну б'ють у груду каміння, таким чином бризки від них розлітаються достатньо далеко, але у межах великого басейну, створюючи на ньому кільця-хвилі, які і є окрасою цього фонтану, особливо у сонячний день; а оскільки частина бризок потрапляють на статуетку, то із парасольки постійно крапає вода. Чи той же фонтан біля Пушкіна. Теж дивний.

Монумент одеському
губернатору
Дюку де Рішельє.

Тут же на Приморському знаходиться цікавий археологічний музей-експозиція, під відкритим небом, точніше під землею, за склом. Складно пояснити, але всі люди кидають туди гроші, таким чином там лежить купа купюр зі Сковородою, Лесею Українкою і Шевченком; а також дивні іноземні гроші. Звичайно ж родзинкою бульвару є монумент Дюка де Рішельє, він же колишній губернатор, що також характерно для Одеси - добра половино пам'ятників і монументів підписана від імені одеситів, тобто "За внесок у розбудову міста Одеси від вдячних жителів міста" чи щось на кшталт того. З трьох боків постаменту, на якому і стоїть сам граф, зображені алегоричні барельєфи: Правосуддя, Родючість і ще щось. Сам Рішельє зображений у класичному стилі у античному вбранні із лавровим вінком на голові та сувоєм у руці. Обрамлюють скульптурну композицію два напівкруглі будинки світло-жовтого кольору. Вниз від Рішельє до порту ведуть знамениті Потьомкінські сходи, а також фунікулер (у приміщенні вокзалу фунікулера також знаходиться туристичний інформаційний центр, у якому можна безкоштовно взяти карти і отримати необхідну інформацію). Трохи (ну не так уже й трохи) сучасніший від київського фунікулер, але із гіршим виглядом, точніше зовсім без вигляду, і взагалі більше схожий на кабінку ліфту ніж на транспортний засіб. Ми з Тіною вирішили не шукати легких шляхів і спуститися фунікулером, а підніматися сходами. Щоб перейти у реально гарну частину портової зони необхідно спуститися канатною дорогою до підніжжя Потьомкінських, перейти підземним переходом на іншу сторону вулиці та вийти на міст, він веде де чотиризіркового готелю "Odessa". Він власне виглядає, немов сапфір, інкрустований у гавань, його важко не помітити взагалі. Рухаючись у його напрямі можна по обидві сторони побачити купу хатинок із сувенірами та хавчиком. Тут ми спробували медовуху, так би мовити закріпили слов'янську дружбу найщирішим слов'янським напоєм часів Київської Русі. Дивно, що куштували ми його вперше в Одесі. І на відміну від усіх інших міцних напоїв, цей не викликав у мене ні краплини нудоти.

Знову ноги, тільки тепер у гавані
біля морвокзалу та музею якорів.

Так от, рухаючись у бік готелю можна потрапити на морський вокзал, де купа людей відправляються до інших, більш сонячних і приязних, зарубіжних країн; чи менш приязних, але більш сонячних кримських міст і сіл. Одразу за готелем відкривається найкращий вигляд на порт - приватний сектор із шикарними яхтами, робочі крани по обидва боки і десятки транспортних суден у неймовірній блакиті горизонту. Тут можна побачити пам'ятник жінці моряка, який супроводжується музикою; а також музей якорів під відкритим небом, експозиція якого демонструється відвідувачам невидимим диктором на трьох мовах, по черзі. Також тут є біноклі (не тільки тут насправді, ще був один точно біля Воронцовського палацу). 3 хвилин перегляду, здається, вартували 10 гривень. Ми вирішили, що це забагато, і просто сиділи на лавці поряд, фотографуючи свої ноги і яхти із катерами.

Назад верталися по Потьомкінським сходам (у них насправді ще аж три різні назви (Рішельєвські, Гігантські та Бульварні), при чому назва "Потьомкінські" - ніколи не була офіційною). Нарахували 197 сходинок, хоча насправді їх 192, а все тому щорахувати маленькі "передсходинки" не потрібно. А Марк Твен, кретин, у свій час їх нарахував аж 200, чи, може, заокруглив :) Самі ж сходи являють собою, певною мірою, архітектурний феномен: їхня ширина на вершині і в підніжжі різниться, а все задля того, щоб виправити перспективу і вони видавались рівними.

Будинок- стіна.

Далі від Сходів і пана Рішельє рухаємося вверх - до Катериненської площі, архітектурний ансамбль якої утворюють дуже гарні, грайливі та охайні будівлі, у центрі є величенький острів, на якому розташований пам'ятник засновникам міста (чотири бронзові чоловічі фігури, серед яких знайомий вже нам де Рибас та знайомий мені, як херсонцю, Потьмкін, і ще двоє). А в центрі на п'єдесталі - сама Катерина ІІ. Сам я дуже сумнівно відношусь до цієї персони, а от на півдні України, принаймні в давнину, її достатньо любили. Навколо монумента - клумби з квітками, висадженими у формі відомого гербу Катерини - прописної букви "Е" із закрученими кінцями. На тротуарній плитці навкруги також зображені три великі герби. Скульптура виконана відомим київським скульптором буквально нещодавно, бо у радянський час оригінальне творіння було знищене, адже пропагувало імперіалістичні іде царської Росії. Звідси недалеко дістатися до маленької вулички (Воронцовського провулку), на якому знаходяться, по-перше, грані будинки, а, по-друге, цікавий будинок, який має також багато різних назв: "Будинок тіней", "Будинок Відьми", "Плаский будинок", "Будинок-стіна", "Картковий будинок". Як вже, мабуть, стало зрозумілим - цей будинок має вигляд стіни у той же час у ньому живуть люди. Секретів розкривати не буду, але вони є.

Шматок Ланжеронівської, видно
скульптури біля оперного.

Якась розповідь виходить не атмосферна, хоча насправді у місті є певний шарм, який не відчути ніде більше у світі. Але за описом пам'яток і місць обов'язкових до споглядання він трохи втрачається, а, може, і взагалі повністю стерся. Тим не менше продовжу. Від Катериненської площі також можна запросто дістатися до Ланжеронівської вулиці, на якій розташувалася справжня перлина архітектури не тільки Одеси, але і всієї України - Одеський національний академічний театр опери та балету. Його дах просто викликає творчий оргазм, а ліпнина викликає фантастичне почуття європейського середовища. Насправді ця будівля може позмагатися із кращими зразками барокової, ренесансної, модерної чи архітектури рококо. По обидві сторони біля входу знаходяться дві алегоричні композиції: "Комедія" і "Трагедія". У 2008 році журнал Forbes вніс одеський оперний театр до списку 11 найцікавіших визначних пам'яток Східної Європи на рівні із Петербурзьким Петергофом, Староміською площею у Празі та польський Ланцутський замок. На жаль, потрапити всередину і побачити серце цієї споруди не вдалося, бо вартість квитка до опери була захмарна для нас, більша за вартість Київської і десь трохи нижча за Львівську (тобто від 40 до 200 гривень за місце). Хоча ось зараз дивлюся - є квитки і за 20 гривень (мабуть, десь за колоною).

Еклектичні та модерні
будівлі на Ланжеронівській.

Ліпнина в одеському пасажі.

"Трагедія".

На цій же Ланжеронівській знаходяться дві красиві будівлі-близнюки у стилі сталінського ампіру, а також купа незвичайних еклектичних та модернових споруд, в тому числі неокласичний археологічний музей, перед портиком якого стоїть копія відомої на весь світ римської скульптури Laocoon, також тут є бронзове втілення нового логотипу міста - результату праці якогось відомого чувака, якого терпіти не може Тіна. У його захист скажу, що лого, каліграфію та шрифти він розробив для міста безоплатно за власної ініціативи. але так теж щось не чисто. Піднімаючись від оперного рівно на один квартал потрапляєш на стару-добру Дерибасівську із її затишними кафетеріями та цікавим людом. Звідси можна потрапити у красивий одеський пасаж. найгарніший в Україні, не тому, що найгарніший, а тому що майже єдиний, який адекватно зберігся (Львівські пасажі або були зруйновані під час бомбардування у 41-му, або занепали та стали звичайними арочними проходами без ліпнини та прикрас, а  Київський був підірваний більшовиками разом зі старим Хрещатиком у роки Вітчизняної війни та перебудований у радянський період під час нової забудови вулиці, хоча тут не можна не відмітити, що частина ліпнини реставрувалася відповідно до задуму архітекторів). Але ближче до теми: одеський пасаж  найкрасивіший, кожна скульптура тут, здається, унікальна, хоча якщо придивитись, то можна помітити, що насправді їх усього декілька видів. просто вони хаотично чергуються. На жаль, у інтернеті немає жодних гідних фотографій цього місця, у мене також вийшло не дуже. Тому для фотографів тут є також челендж - максимально круто зняти пасаж та Спасо-Преображенський собор. На Дерибасівській також знаходиться дивовижна споруда у модерному стилі - колишній готель "Московський", на той час вона була на реконструкції, але дах і балкони викликають неймовірні відчуття об'єму і чимось схожі на роботи Гауді (раджу обійти готель з усіх сторін). На жаль, граного кадру теж не знайшлося. В ночі (коли ми вперше його побачили) здалося, що будівля біла, а в день вона виявилася зеленою. Такий собі сюрприз теж.

Laocoon.

На Дерибасівській вулиці також знаходиться купа колоритних закладів із різною кухнею, у тому числі одеською і єврейською, які варто відвідати, якщо у вас є достатньо на те коштів (адже заклади розраховані на середній та заможний клас). Ми ж зайшли у "Львівську майстерню шоколаду" ("Lviv Handmade Chocolate") - маленький і затишний кафетерій із запахом кави та какао, дерев'яними меблями і приємними офіціантками. До того ж, це, мабуть, єдине місце у Одесі, де вас обслуговуватимуть українською і на польський манер називатимуть "пан" та "пані". Кава в принципі смачна, але чого ще чекати, коли це львівська кава. На Пушкінській є такий самий заклад, у ньому можна купити шоколадний член - перше що кинулось в очі, - а ще купу інших цікавих сувенірів. Але чекатиму вже подорожі до Львова, може, колись потраплю.

Колоритні одеські подвір'я.

Були ми ще багато де: на Старому і Новому Привозі, бачили пам'ятник "Тьотя Соня з Привозу" - повненька жінка у капелюсі зі зв'язкою бичків у руці та котом, що просить рибу, у ногах. Були у оригінальному магазині виноробні, поблукали одеськими подвір'ями, дали інтерв'ю якійсь сумнівній журналістці в сувенірній лавці, Тіна ще й відправила три поштові картки (дві - до Москви і одну на Херсон).

Тим не менше, час робити підсумки. Одеса - це прекрасне місто повне дивовижних видів та ландшафтів, як природних, так і архітектурних. Справжня перлина біля моря, в яку хочеться повертатися. Якщо ви любитель колориту, пригод, культури і відриву, шалених вечірок (на яких ми не побували) і тихого морського відпочинку, коротше усього, то вам неодмінно треба тут побувати. Не повірите, але побачивши весь історичний центр я зробив висновки, що Київ зовсім і абсолютно не схожий на це місто, ні краплини, історичний центр Одеси більш однорідний, компактний, він викликає відчуття завершеності та гармонійності, саме тому він багато у чому гарніший за Київський, хоча заради справедливості скажу, що і в Києві є що побачити. Однак, говорячи про Одесу, хочу помітити, що звання Південної столиці України є більше ніж заслуженим, тому якщо у вас колись з'явиться можливість відвідати це прекрасне місто - не вагайтесь і впевнено рушайте.