Три дні у Кривому Розі

Фонтан біля Будинку Рад,
скверик та дзвіниця на фоні

То було дуже дивно. Дивно й дивовижно. Досі почуваюся там. І почалося все дивно, спонтанно: їду на вокзал, щоб Валя віддала мені студентський, а вона урочисто вручає мені квитки на потяг до Кривого Рогу. Пригоди! На жаль, сама Валя з причин своєї чи то зарозумілості, чи то повної відсутності поваги до друзів, а, може, з більш серйозних причин; вирішила злиняти на море, замість відкрити для себе щось нове. Її право. Квитки обрала "не  ахті", хоч і брала за 10 днів: туди я їхав у плац-карті на боковому верхньому місці без постільної білизни. Мало того - потяг рушав десь о 23:00, тому в Херсоні був уже о 20:00 чи 21:00, бо міг просто не встигнути на останню маршрутку. Коротше, кайфонув. Валі, звісно ж, не було. Але годі вже її винуватити, мабуть. Назад потяг був о 08:00, тому я потрапив у саме пекло, але з хорошим місцем. В принципи, окрім хіба що ще циганки, яка придовбалася до мене на вокзалі (дякувати юнаку, що шикнув на неї так добряче) і чомусь прагнула мене помацати скрізь (гроші не пропали, окрім тієї 5-ки, що я їй дав типу "на хліб"). Спеціально вирішив почати з поганого, щоб можна було доволі оповідати про хороше ;)

Церква у центрі міста та
"вічний вогонь"

Зразу скажу, що в Кривий Ріг варто поїхати вже хоча б для того, щоб тупо поруйнувати і розкришити усі стереотипи щодо міста. Дуже дешеве таксі (у порівнянні з тим же Ірпенем) - прямісінько з вокзалу під самий будинок Ані (до неї я й їхав) - на маршрутці це було коло 40 хв. дороги, на таксі вже не пам'ятаю - мене довезли усього за 30 грн! Дуже-дуже привітні люди: починаючи від таксиста, який розповідав мені про тонкощі своєї професії, радив місця для відвідин і розпрощався зі мною, як зі старим другом; закінчуючи незнайомцем-рятівником-від-нахаби-на-вокзалі. Жінки дякують, якщо поступаєшся їм місцем у транспорті. Ще, здається, говорячи українською досить сильно палишся у натовпі, і всі розуміють - турист. У місті є метро, взагалі-то метро-трамвай, але хай краще буде метро. Для входу дають смішні яскраво-помаранчеві жетони. У місті дуже багато магазинів, особливо продуктових, особливо "АТБ"; а ще багато небаченого раніше мною пива. А ще це місто-несподіванка: тут можна їхати по одній стороні метро, а виїхати з іншої; побачити найбільший у світі квітковий годинник без годинної стрілки; зустріти старого-нового знайомого просто буквально на перших хвилинах знайомства з Кривим Рогом. 

Церква біля "Сонячної галереї"

Так, в принципі, і сталося. Варто нам тільки було приїхати із "Майдану Артема" на "Проспект Металургів" (там, до речі, якраз видно градині металургійного заводу), здається, як нас із Анею наздоганяє мій сусід із гуртожитку - Данило (уявляєте?!). Він сам навіть не з Кривого Рогу, а з агломерації десь, просто був по справах у місті. Домовились, що трохи прогуляємось містом, а потім він нас видзвонить і підемо десь посидимо. Згодом пішли під Будинок Рад, де й знаходився гігантський квітковий годинник, а також гігантський фонтан, що пружно стріляв бризками на кілька метрів догори.

Козак Ріг - легендарний
засновник міста (пам'ятник).

Пройшовши трохи далі по скверику, можна вийти на паркувальні площі торгового центра "Юніон", звідки рукою подати до скульптури козака Рога із його вороним конем, "легендарного засновника міста" - так там і написано. Взагалі Кривий Ріг заснований, здається, 1775 року (з цією датою нам допомогла табличка на будівлі Міськвиконкому, себто Міськради - типової радянської конструктивної будівлі 1975 року, збудованої на честь 200-річчя міста. Прямо за спиною козака розкинувся гарненький скверик теж. Тут нас зустрів Данило, як виявилося на власній (ну, не зовсім прямо власній-превласній) машині. Скинувши по 15 гривень на бензин мали особистого водія на цілий день. А водить він прекрасно, навіть трохи заздрісно якось. Я не перебільшую, до речі, у цьому плані Данило надкрутий. Поїхали на 95 квартал (так, він самий!), похавали в МакДоналд'с, подивились на дівчат, посміялися і поїхали додому до Ані за блузкою, яку треба було повернути назад в магазин, потім відповідно поїхали  "Солнєчную ґалєрєю", в "Odji", ви ж в курсі, що чоловічий відділ в ньому найвідстійніший звідусіль, тому сиділи з Данилом на дивані і знову ж таки говорили, сміялися і дивились на дівчат, що сиділи поряд (ну, я точно дивився, по-перше вони були гарні, по-друге, у тих був офігенний фотоапарат). 

Старий новий Данило за кермом

А потім прямісінько в кіно. На Супермена! тобто "Людину зі сталі", кіно непогане у плані спецефектів (трощиться Нью-Йорк, б'ються супергерої, кришиться Земля і все таке), у плані зйомок відповідно теж; але сюжет був явно надміру навантажений, щоб народ "ахав" і хавав продукт, кілька алюзій у дитинство Супермена сподобались, але чомусь кіно про марвелівських героїв - це не моє. Потім ще покатались по місту  туди і сюди. Ввечері зібрались на пиво із Анею та її хлопцем (та-ра-рам, прошу вітати всім Сергія - нашого компаньйона на наступні два дні). Данило, до речі, пива не п'є :( Коротше випили ми по дві-три пляшки (хто скільки хотів), поговорили (люблю говорити), гротескно майже приколювалися над бідною Анею та й розійшлися собі по-тихеньку. У квартирі було жарко, але зараз кругом так, на те воно й літо, щоб пекти якомога сильніше. Ще у квартирі були три котика: Бенедикт, Рома та Ася. Рома - рудий та пухнастий, вночі спить на підвіконні та нявчить, Бєня - попелястий, короткошерстий та плюшевий, з Асею ми не дуже потоваришували, бо вона трошки боялася мене, та це нічого ;)

Річка у парку імені газети "Прав-
да", скоріше за все -Саксагань

Наступний день почався почався з походу разом з Анею та Серьожою на "Університет монстрів", непоганий мультик, до речі, особливо сподобається дітям і школярикам, мабуть. Взагалі-то досить яскравий мультфільм, але першу частину не перевершив. Потім думали-думали та й пішли собі у боулінг. Хто не знає - то я вперше був у боулінгові. Насправді, це досить класно, хоча під кінець гри рука вже втомилася і постійно мазав тими клятими кулями. Потім розійшлись у справах, згодом, ввечері зійшлися, щоб випити пива біля річки Саксагань, зайшли в Ашан, скупились, сіли собі, але тут прийшли були толерантні міліціонери, які перевірили документи і сказали валити кудись геть :) Пішли сидіти у задвірки Аніного ліцею, де я, здається, пожалкував вперше, що купив так багато пересушених кальмарів.

Ті пересушені кальмари дістались нам і на наступний день, він, до речі, почався із дивної подорожі на затоплений кар'єр. Дуже дивне явище, насправді, дуже класно виглядає з середини цього т. з. озера, було дуже жаль, що не було ніякого шансу навіть сфотографувати ті гігантські колишні каменоломні та круті гострі узбережжя. Ще ми до чортів обгоріли, чого в принципі і вартувало очікувати. Тим не менш, потім приїхали додому,

трохи стомлені, Аня лягла спати, а ми з Сергієм дивились якусь трешеву комедію... але ж я люблю треш ;)

Напівкруглі будинки в центрі

Потім ми з Анею поїхали у центр, щоб подивитись на їхній театр, ресторанну вулицю, а також пограти у квест і знайти відзнаки "Ревізор рекомендує". Бачили гарну церкву, дуже схожу на костел, пам'ятник Леніну, який я не впізнав (як я міг?!), а потім пам'ятник мсьє Шевченку, який я теж не впізнав :) Пройшлися аж до кінця вулиці, побачив напівкруглі будівлі, схожі на Одеські, щоправда Рішельє не вистачало, але виглядало гарно. Взагалі місто наче убирається до свята, новий міськголова явно старається прибрати і окультурити його, до речі йому це гарно вдається. О! Точно забув, що перед тим усім ми були у парку імені газети "Правда", де були симпатичні на вигляд ротонди і альтанки, а ще тоненька річка, грала жива музика, дзвинчали комарики і гуляли люди з дітьми. Вийшли на човникову станцію - окрасу парку і одну з найбільш відомих пам'яток міста, погуляли трошки по мостах, а вже потім пішли собі до театру і ресторанів.

Човникова станція

У кінці кінців поїхали додому, зібрали деякі речі і пішли прощатися з хлопцем Ані. Розпрощалися, а згодом пішли вже спати. Ось такі пригоди були у мене з друзями в Кривому Розі, надіюсь ніхто не ображається на мене за використання реальних імен і неубезпечення їх особистого життя. Дякую всім, хто витратив на мене хоч краплинку часу, бо відпочив я прекрасно, особливо дякую Ані та її сім'ї, за те що прихистили, годували і займалися моїм розважанням. Дякую також хлопцям, за те що пили зі мною, вперше зводили мене в боулінг (Сергій) та офігенно покатали (Данило), за те що муркотали і були красивими (коти). Здається, нікого не забув ;)

Альтанка у парку

Ну, і на останок висновки і поради: по-перше, усе, що хотілося,побачити не вдалося, тому одразу скажу, що місто вивчити за три дні неможливо (якщо ви звичайно не будете шалено бігати з маршрутки на маршрутку і робити по кілька кадрів на кожному місці), тому плануйте більш тривалу поїздку; по-друге, місто красиве, є на що подивитись, у центрі симпатична архітектура, цікаві місця, де можна відпочити і посидіти; по-третє, невисокі ціни, у порівнянні з тим же Києвом, тут вам не запропонують пляшку "Моршинської 0,5" за 7 гривень, а в метро роблять знижки по студентському.

Ну і на останок дві цікаві, але досить непотрібних фотографії, для тих хто ще не наситився кадрами :)