Щоб звучало.

Ну, ось я знову пишу сюди. Я вже був подумав, що ніколи знову не наважусь. Коли все нормально і є що робити, дуже важко формулювати свій власний стан у тексті. Цілий день знаходжусь під враженням від біографії пана Франца Кафки. Здається, цей єврейчик такий схожий на мене, навіть манера відображати свій внутрішній стан у нього така ж, тільки дещо мужніша й звичайно колосальної якості.

Як у мене справи? Якщо оповідати все з самого початку - це вийде ду-у-уже довго і, мабуть, цікаво, та мені лінь так багато друкувати; якщо ж говорити про конкретний момент: то не дуже, відчуваю себе вирваним із часу, немов закинутий якнайдалі, на південний полюс, де мене все ж таки оточує щось живе, можливо навіть розумне, але достукатись до нього я не взмозі. Я не знаю як це пояснити: просто здається, я втрачаю здатність спілкуватись із людьми. Відчуваю себе нестабільним, ненадійним, тому думаю, що не маю права вимагати надійності, стабільності, а тим більше довіри від кого-небудь взагалі. Вам, дорогі читачі, якщо за останній місяць ви не розбіглись, можливо не зрозуміло, але мені просто треба було вигукнути цю фразу у простір.