Анабіоз.

Безумовно, плагіат Марчука.

Я люблю читати українських авторів, споглядати українських художників і слухати українських музик. Не тому, що в мені живе кляте відчуття патріотизму, і не тому, що я хочу цим щось доказати чи підтримати,чи висловити. Не тому, що я якийсь бандерофіл чи русофоб, чи двинутий. Просто я читаю книжки, можливо, не такі досконалі, як у французів чи шведів; розраховані на вужчу аудиторію, але в яких описуються події мені зрозумілі. Лю́дські назви вулиць, на яких я, навіть, можливо, бував; місця, міста, назви і географія яких мені знайома, люди, менталітет яких я вивчив, вчинки яких адекватні; атмосфера, яку я переживаю чи пережив. Революції, внутрішній протест, фізична неспроможність - те, що усіх нас об'єднує. Митці найперше відчувають цей тотальний крах. Крах системи і крах моралі, крах усіх координат і крапок над "і". Вони сенсативні і чуттєві до будь-якої зміни у суспільстві, шукають причину-наслідок, пророкують/прогнозують.

У Європи свої проблеми: брак ідей, збіднілість людських відносин, параноїдальний страх перед окупацією, соціальна неврівноваженість. У Росії свої одвічні: дурні, дороги, водка, надмірний економічний розвиток, холодна війна, розриви у розвитку регіонів, політичні розчарування. У Америці, Австралії. Африки, Азії, навіть Антарктиди свої. У нас - свої. Я не проти для розвитку уяви читати іноземних авторів, це надкорисно. Проте щоб реально розуміти фізику та метафізику світу площею 603,7 квадратних кілометри, треба читати книжки про та родом звідси. Карпівських пострадянських панків, Дашварівських селян-педофілів та подільських голих геніїв, Жаданівських п'яних провідниць та шахтарів. Ці люди не акцентують уваги на подовбаний післязимовий асфальт, який є таким за замовчуванням. Вони не пишуть про красу тополі чи мальви восени. Вони бачать відблиски сонця на вікнах і голубів на дротах, відкидають лобізм національної ідеї, зводять її нанівець відвертими відкриттями - немає України у українців. Є українці й держава, в якій вони живуть. Немає національної свідомості, є типовий набір поглядів, який прийнято вважати "свідомим". Немає мови, бо немає свідомості, є лише дерев'яна ополячена і русифікована тисячу разів говірка. Немає єдинства, немає нічого. Крах і страх. Відтяті голови.

Я не хочу образити почуття своїх співвітчизників, але чи не здається вам, що ми стоїмо у такому глибокому застої в усіх сферах нашого життя, що з дня на день наступить надпотужний колапс? Задовбало вже на кожній парі, коли викладачі запитують: "Які галузі українського виробництва можуть конкурувати із європейським та євроазійським продуктом?", зустрічати мертву тишу, непевні спроби вимовити "кондитерські вироби", "гірничий промисл" та "металургія". У ці моменти просто вибиваюся з колії й жахаюся. Не почуваюсь у безпеці. Ніколи. Маслоу би розплакався.