Комунікативна дисфункція.

Мені здається, що чим більше ти маєш на собі девіацій, тим більше ти відштовхуєш від себе людей. Усіх людей - навіть тих, які здавалось би мають тобі їх прощати, чи вважати їх за норму, чи ще щось. І з плином часу це так жорстко помічається, якщо чесно. Просто люди віддаляються, чи так здається, а точок зіткнення, чи як там це називається, все менше. У будь-якому разі, зараз мені здається, що люди течуть і втікають крізь мої пальці, а я бездарно за цим просто спостерігаю. З точки зору елементарної логіки можна подумати, що це все весна, емоції, авітаміноз і мій дебільний темперамент (так воно скоріше за все і є). Однак, чисто емоційно сьогодні, цього вечора я почуваюсь відстійно.

Також мені здається, що такий настрій є не більше як результатом моєї такої ж дебільної здатності і звички проектувати проблеми своїх друзів на себе. Тобто ці проблеми можуть навіть не бути занадто насправді складними, але мій дебільний темперамент і не менш дебільний мозок накручує своє. А може, я просто врешті сходжу з розуму від самотності і своєї соціальної неспроможності. Здається, суб'єктивно - я просто себе не люблю (чи не подобаюсь), об'єктивно - не вмію спілкуватися із людьми.