Про походи по вулицях.

Знаєте, є таке іноді, коли ідеш по вулиці просто і відчуваєш, як зсередини підіймається щось нестримне, в плані, якесь безумство, торнадо. І воно схоже на те, що ти відчуваєш, коли не встигаєш за лектором, і пишеш з усіх сил, а він диктує ще швидше, і хочеться кинути нафіг все і голосно матюкнутися, смачно так. Така собі суміш ненависті, неврозу і істерики. У мікродозі звичайно.

І отак іноді ідеш по вулиці, і накатує така бісівня. І ідеш, і ненавидиш, і нервуєш, і істериш, і не знаєш чого.

Треба якось навчитись справлятися з собою, бо останнім часом говорю деяким людям занадто багато того, що думаю  про них.