Дике-дике щось.

Сьогодні, приблизно з півгодини тому, в мені знову прокинулось якесь дивне почуття. Востаннє я його відчував десь на першому курсі. Таке незвичне, нестримне і безмежно ностальгійне, як при перегляді старих сумних фільмі, проте більш насичене і менш яскраве . Я не знаю чому, але мені здається, ніби є такі види чи щось таке почуттів, які відчуваєш отак потужно раз ужитті лише. Вдихаєш їх, утопаєш в них, обіймаєшся з ними. Буквально тримаєш тактильний контакт - такі вони густі і в повітрі, і всюди.

А потім вони приходять отак знову через довгий час. Легко і несподівано, і ти стоїш чи сидиш, чи лежиш, і намагаєшся вести себе так, ніби тебе не існує взагалі. Щоб осмислити, щоб воно не покинуло. У пам'яті ворушаться певні моменти, але все - не те. І ти буквально страждаєш од того. А те почуття, як стійкий, але надслабкий аромат, тримається і не відпускає, однак не дає почути себе у всій повноті своїй.

Мені стало і зараз є дуже-дуже сумно. Зводжу напружено брови і ставлю крапки. Бо може то востаннє я почував щось таке дике і в той ж час настільки моє. Неначе я сам став перед собою, розчинився в повітрі й потонув, ось так, прямо на тому ж самому місці...