Холоди.

Заїбало вже матюкатись, чесно. Здається, я більше не здатен виразити те, що хочу за допомогою бездарного вульгаризму, чи, як сьогодні прийнято в колах лінгвістів, "матюкізміу". На вулиці подекуди кругом холодно. В квартирі холодно. Куди не підеш - холоди і вітер, морозний, як крига. Люди, як трупи, ходять і ховаються, ходять і ховаються, ходять і ховаються.

Заливаюся міцним чаєм. Насправді заливаюся - в день випиваю 12-15 кружок. І сиджу дивлюся в комп, бо робити абсолютно нічого. Точніше, роботи навалом, але вона вся висить десь у повітрі, тикаючи в мене свої гострі голки, а я в товстому светрі - мені накласти. 

Слухаю музику, яка всім давить на мізки, лиш не мені. А люди ходять, аж зуби скриплять від того, як їх нудить від мене і мого всього. І не знаю, що сказати: іноді здається, ніби тебе ніхто не хоче - в плані, всі відмовляються від тебе, ти нікому не потрібен, наче застаріла техніка. Але не про те - все більше вподобаю бути інертним, тим більше зараз, коли фізіологічні процеси безвільно сповільнюються.

І в мене фанатична мрія тепер - зимою до Львова. Мрію давно вже про львівський шоколад, і каву, і пиво, а тут мені прийшла в голову геніально просто думка - я доросла людина, яка може заробити собі стипендію на січень чи зекономити добряче і звалити кудись дні на три. Тим більше, що є студак, а відповідно - знижки на потяги по Україні. Звичайно, навряд чи мені вдасться реалізувати свій підлий задум цього року. Але надія помирає останньою...

І трохи, щоб ви помріяли зі мною:

         

Хочу помітити, що фото однозначно не мої, і взяті з фото-розділу сайту www.iloveukraine.com.ua .