Про людину, її ноги і екстер'єр.

Пестили уривками повісті

вуха молодої повії.

Затерпли ноги у позі лотоса,

і шумно в деревах вітер виє.

Скрипи ліжка в нічній тиші;

здавлені викрики - терпка ненависть.

Думки-слимаки сповзаються в ніші - 

Виразки збоченої псевдорадості.

Дисонанс дихання - проформа страху.

"Сонце, тікай!" - мозок скандує,

не може оговтатись від жорсткого траху,

як ранок залишки ночі каструє.

Кричати - безглуздо: життя єдине.

Туман з похмілля хоче пити.

Терпи, стерво, іще годину -

вже пізно намагатись жити.