I don't care.

"If you're dead or still alive,

I don't care, I don't care..."

Apocalyptica.

"В очі вдивляється і просить душу,

Мерехтить вогнями знищених надії

Портрет, здичавілий від чуттєвих зрушень,

Повільно умирає від думок і дій..."

Я. 

Іду по вулицям: люди, споруди, крани, авто, собаки, люди. З півгодини назад випив холодного американо і з'їв дерев'яний струдель.

Просто іду собі. Поряд пробігає чорний пес, з ентузіазмом щось шукає. Поряд ідуть люди, кричать на своїх дітей. Поряд стоять крани, будують кінотеатр і боулінг. А я так хочу, щоб перебудова того чортового кінотеатру закінчилась. Вже сто років не ходив у кіно. 

На танк, що в парку, залізли школярі, щось собі думають. Хочеться знайти місце, будь-яке місце, тільки для себе. Хочеться знайти щось відрадне, як горня кави. Заходжу в кафе, сідаю за кутовий столик, спиною до залу,до відвідувачів. Той клятий столик викликає відчуття відчуження, дискомфорту, роздратованості у всіх, а я сиджу за ним. Мене немає. Я десь на паралелі. Я - повітря.

Небо сіре, як попіл. Воно не муляє очі, воно ніяке, як і все навкруги. Дерева напівпожовклі, напівлисі. Дуби замість того, щоб убратися у святкове, стали коричневими. Симбіоз асфальту і мене. Хочу розчинитись прямо-таки на місці. І не стати.