Мазохізм.

Різкий напад тотальної самоненависті, котрий не давав мені спати останню годину, вивів мене, здається, на нову пряму. Підвівши підсумки останніх днів і проаналізувавши всі події, що сталися зі мною, я прийшов до невтішного висновку: я - бездарний непотріб, який позиціює себе набагато більш значимим, ніж він є насправді. Все що у мене є на сьогоднішній день: зневага батьків і однолітків, абсолютна фінансова залежність, впертість, лінь, повна голова вакууму, що його сіє універ в мою голову, відразлива квартира, йолоп-сусід, навіть його дихання вночі виводить мене із себе, я вже не кажу про "музику на ніч". У перспективі - довічне рабство, пияцтво і копійки на зарплату. А-а-а-а! Який же я зараз злий, о третій йобаній годині ночі! Купа  боргів по навчанню, ця диявольська курсова, котру треба зробити! Що змінилось? Що в мені змінилось, скажіть мені?

Закінчуючи цей риторичний шмарклявий ліричний відступ, я виокремив для себе три можливі сценарії: необхідно завтра ж дізнатись про ВСІ заборгованості, здати їх післязавтра і до кінця тижня написати курсову роботу; відправити все на сміття, далі бісити батьків своїм неадекватним ставленням до навчання і жалітись на прес цього світу; або просто працевлаштуватись. Найбільш виграшним варіантом є перший, але він і найтяжчий. І це пиздець просто, бо саме зараз я сяду робити д/з і про сон сьогодні забуду. Як же це все мені не подобається. Здається, що я йду, ну, зовсім не правильним шляхом. Ненавиджу.

І тут як ніколи підходить остання додана мною пісня, що дивно, бо вийшло воно випадково:

Take out the stories 

they’ve put into your mind

and brace for the glory 

as you stare into the sky...

the sky beneath 

I know you can’t be tired... 

Lay there stare at the ceiling 

and switch back to your time

just go ahead now try and taste it 

I know it should be ripe...thrust...ahead.