Агов, старина!

У вас теж таке відчуття, що вам за 50 років, ваші рідні десь далеко і навідують вас лише двічі на рік, нічого про вас не знаючи. А ви тим часом щодень згадуєте, як колись молодим танцювали самі у кімнаті, самі у будинку, дивлячись, як кісточки на пальцях створюють невидимі хвилі. Цілі цунамі. І слухали Nickelback, The Rasmus, Sum 41, Avril Lavigne, Stigmata, Арію, Лінду, Бі 2, С.К.А.Й., Papa Roach, чи гралися у приставку (Dendi, Sega, Playstation); і не виховали ще в собі цю відразу до людей, і закохувались по кілька разів на літо. 

А бувало тікали кудись від когось, малювали псевдокрейдою (насправді - шматками бетону) на вулицях; а потім, щоб стерти - плескали так рукою об асфальт. А потім йшли шукати китайської вишні на шкільному подвір'ї, і ріст й вік наче спинявся. Все дуже безтурботно і чесно до тебе в тій же мірі, в якій мірі ти чесний до всього.

Паршиве відчуття. Здається, я капітулюю звідси. Наче це вже втрачено, і завжди буде так, як є тепер. До речі, через 8 годин почнеться екзамен, і, може, я отримаю гарний квиток і забудусь від щастя; або отримаю поганий, з номером 13, чи 666, наприклад, і здам роботу абсолютно пустою, або напишу великими літерами "Будь ласка, від'їбіться", а нижче дрібними - "...або поставте 3". Мені все одно. Більше за все я хочу, щоб моя совість завтра не прокинулась разом зі мною, й можна було без жодних докорів проспати екз.