Белград.

Маю купу всього написати, але зовсім не маю часу, бо збираюся вже назад в Ірпінь. Дуже не хочу, бо тут час такий швидкий і з'являється купа нового, і дуже тепло, і пари не треба вчити, і в універ ходити, і готувати собі їжу, і не морочитися на рахунок усього, що має по ідеї підтримувати у тобі життя (essential needs). А ще тут сняться гарні сни. Сьогодні я гуляв по Белграду, там була велика річка, що ділила місто на кілька частин і захід сонця, такий жовтий, що аж виїдав очі, а також мало людей і туристів, були собаки, що ганялися за катафалком і діти, що танцювали під музику скрипалів на якійсь мощеній бруківкою площі з альтанкою прямісінько над рікою. Запам'ятав чотириповерхову сіру авангардну будівлю із гарними вікнами і еклектичними балконами, а також красивим садом; і біло-синю будівлю з позолоченими колонами, подібну російському Ермітажу чи якимсь розкішним маєткам українського бароко.

Коротше кажучи, ґуґл представив мені Белград зовсім іншим, ніж я бачив його. Так що я навіть трохи розчарований. Про всяк випадок пошукаю ще інші міста в Сербії, може пощастить.