Justify.

Мороз. І небо таке темно-синє, що ледве видко силуети дерев. Люди. Під жовтими ліхтарями, як привиди, туди і назад, ідуть і ідуть. Невидимий сніг летить і вдаряється мені в лице. Дахи,  вкриті дешевими листами металу, підло виглядають з напівтемряви. Бездомні собаки і коти, і бабулі з важелезними торбами ніколи мені не пробачать. Кров носом, героїчний вигляд.

А вдома так тепло, так затишно, що забуваєш як воно там: ззовні, вороже, природа, дерева-гіганти кругом обхопили місто своїм повільним метаболізмом. Руки розслаблені, тиснуть на стіни кабінки ліфта, у ньому хочеться втратити свідомість.