Інверсія Маслоу.

Іноді нахлинає так, як коли ідеш повз кондитерської і хочеться шоколаду, так само і коли читаєш якісь дешеві вірші з контакту, розумієш, що понад все хочеться якісного творчого продукту, не переполовиненого, не орієнтованого на consumption, а саме такого чіткого і наївного, творчості, що претендує на класику. Творчості без надміри експресії і надміри стриманості, як у Франка, у Кізі, у Селінджера, у Костенко в кінці кінців. Чи, може, якогось доброго кінематографа, не психоделіки, а якоїсь врівноваженої кіноповісті, з гарними меланхолічними саундами, з ідеєю, з якоюсь прокламацією почуття, а не клятого пластику. Усім і так зрозуміло, що навколо тільки він. 

Мої невивільнені почуття вже цілими пластами скоплюються в підсвідомості. Ніхто не чує і не хоче чути. До речі, чисто психологічно вплинути на підсвідомість практично неможливо. Тому мені необхідне мистецтво, як інструмент, - галерея, музеї, фотографія, що завгодно підійде.   І алкоголь, як метод, як портал. 

Укотре, коли згадую Кізі, обіцяю собі прочитати його "Порою нестерпимо хочется", але треба дочитати Бредбері. Треба читати Бредбері. Пане Маслоу, може ви трошки і схибили були колись давно.