Фармація.

Здається я вийшов на той етап, коли діватись нікуди. Треба знову починати писати. Мене прямо розриває від ідей і всього такого. Поезія дає надзвичайно сильний заряд. Ти виливаєш на папір все, що маєш в собі. Тебе спустошує. Ти стаєш безсилий від того як виклався. Просто лежиш на столі і нічого не відчуваєш, так, наче тебе ніколи не існувало. Приходить ейфорія і дитячий запал, і згадуєш раптово, як раніше ховався під пухову ковдру о другій ночі з олівцем, клаптем паперу і ліхтариком й писав собі щось. У цьому є щось сильне. А особливо відчуття, коли швидким розчерком у правому нижньому куту пишеш дату, неначе це щось змінює.