Екскурс для українофобів.

Вибачте, але я не можу промовчати. Подивився прекрасний фільм про історію України, авторства Єжи Гофмана (польського режисера і сценариста); хочу резюмувати (читай, висловити думку з приводу). 

Трагедія мого народу в тому, що ще у ХІХ столітті тут втратили віру в інтеліґенцію, підтвердженням (а головне, наслідками) тому є більшовицький переворот і розвинена ідея анархізму в 1918-1920 рр. У радянські часи українцям нав'язали коплекс неповноцінності, компенсуючи потребу самовираження фізіологічними потребами - хліб, сіль, вода; Ради дали простому люду їжу і масштабну рекламу прогресу (можливо, ілюзорного), поєднуючи її разом з тим із тотальною відчуженістю від заходу ("залізна завіса"), через що інформаційний простір був настільки обмеженим і контрольований керівництвом, що людина попри бажання не могла дізнатися про так звані "білі плями" в історії. 

Знову ж таки приклади: Розстріляне Відродження, геноцид 1932-33 рр., насильницька русифікація, обрізання та редагування творчості українських митців (пролог до "Мойсея" І.Франка, деякі поезії "Кобзаря" були повністю вирізані), прорадянська інтерпретація творів (наприклад, "Гімн" І.Франка), шаблонізація та цензура на твори як письменників, так і художників, і композиторів; продрозкладка і насильницька експлуатація (яка, в принципі, не характерна навіть для командної економічної системи).

Події Української революції 1917-21 років, як ніяка інша подія добре, характеризує прагнення українця до державності. Але знову ж тут постає питання інтеліґента-революціонера і маси, яка не усвідомлює альтернатив і діє моментно, відповідно до своїх первинних потреб. Фактично, Україна вже на початку ХХ століття була повністю готова до заснування власної держави, але по причинам сукупним: політичних, історичних і географічних (зречення влади Миколи ІІ, унія УНР з Тимчасовим урядом, україно-польська війна за Східну Галичину і Західну Волинь, Громадянська війна в Росії і більшовицький переворот, бажання сусідніх держав (Польщі, Автро-Угорщини, Росії) захопити території УНР, створеної на теренах ослаблої війнами Російської імперії).

Звертаючись до сьогодення хочу зауважити усім розумникам, які кажуть що Україна є історичною частиною Росії, що фактично - після заснування у 1147 році Москви - історичні шляхи України-Руси і Московського князівства розходяться, саме тому культури російська і українська формувалися окремо одна від одної і пересіклися аж у ХІV-ХV століттях, коли українські землі були розділені між Кримським ханством, Польщею, Литвою і Московією. І знову розійшлися після 1569 року (Люблінська унія), потрапивши аж до кінця ХVII століття під владу Речі Посполитої. Після чого українські землі знаходились у "підвішеному" стані (козацькі повстання), коли державності тут ще не існувало, але теоретично землі були незалежними.  Лише у кінці ХVIII століття (Внаслідок Першого та Другого поділу Польщі) землі сучасної Центральної та Східної України потрапили під владу Російської імперії. Нагадаю, що уже на початку ХХ століття (тобто уже через 125-145 років тут була створена УНР).

Може, через чи то через довге перебування у складі Радянського союзу, чи то через русифікацію населення і нівелювання нацкультури, чи може через приналежність до слов'янської мовно-культурної групи Україну все ж вважають "Малою Росією" (себто Малоросією); але очевидно, що з 1147 року (дати заснування Москви, становлення її як центру Московського кнзязівства) до 1922 ріку (створення СРСР) українські землі перебували під владою російських державних утворень приблизно 225 років. Чому Україна - це споконвічна і історична частина Великої-Неподільної я збагнути не можу.

Навіть з точки зору мови (яку масово вважають "так схожою на російську") хочу сказати, якщо теоретично ізолювати Україну від впливів як Росії, так і Польщі, протягом усієї історії (тобто виключити можливість будь-якої людини коли-небудь чути російську чи польську), то виявиться, що польська мова є набагато більш близькою за лексикою, словниковим складом (старослов'янські та праслов'янські витоки), морфологічними і граматичними формами (ступені порівняння прикметників і прислівників, фразеологія); тоді як з російською подібними є фонетика і орфоепія, орфографія і пунктуація, і частиною словникового запасу, запозиченою з західноєвропейських (неологізми) і праслов'янської та старослов'янської мов; а також кирилічний запис. Тим не менше, українська як і будь-яка мова у світі є сукупним результатом  первісної бази та численних запозичень і перезапозичень внаслідок історичних впливів на регіон у різні етапи його розвитку.

Мій висновок такий: "малоросійський" міф був створений ще в Царській Росії для обґрунтування полонізації та асиміляції населення, придушення повстань і політичних табу (що на практиці є дійсно найбільш дієвим для підкорення іншої національності, що цілком і повністю відповідає духу російського імперіалізму); і був запозичений радянською владою для заснування Радянського Союзу, "союзу братських народів", що по причині (навмисній, а може і далеко ненавмисній) домінування російської культури у всіх сферах життя населення став проекцією Російської імперії з командно-плановою економічною, тоталітарно-авторитарною політичною системою та орієнтацією на "голубу даль".

Вийшло багато так, навіть тягне на статтю, але хотілося сказати ще більше, очевидно я просто морально не здатен бути інертним до історії і життя своєї нації, як би не старався. Сьогодні, коли в Україні активно блокується євроінтеграція, знову ж таки всіляко нівелюється роль інтеліґента як зі сторони маси, так і зі сторони влади; державний апарат розривається між таборами покидьків з 90-х років; через політико-економічну нестабільність з'являється недовіра Заходу (як наслідок, небажання співпраці) і інтервенція російських впливів надія на будь-які позитивні результати просто зникає. Додам, що якщо Україна дотягне до часів, коли покоління радянської людини стане нездатним займати керівні посади, то ймовірність сучасного проспереті значно зросте.