Пейзажі із непотрібністю.

Сумно-швидко пливуть по небу алкогольні клуби хмар, випари-витвори хворобливості. Сміх і секс, навкруг і кругом. Darling, you’re hiding in the clouds once again, please, start smiling. Багаторічна втома зникає і люди навкруги люблять і ненавидять. Все стає складніше і в той же час простіше. Точки екстремуму по ігреку різко ростуть. Значущість стає нікчемною.

Глитаєш шоколад, а від того тільки дужче чуєш, як алкоголь покидає тебе орально. Приємно і неприємно. Хочеться плакати, знову, як тисячі разів колись давно.

Немає нікого, нікого поряд, зовсім нікого. Можливо, завтра ти помреш, а ніхто не знатиме, ніхто не знайде, ніхто не буде першим, ніхто. Безглузді слова, безглузді тропи, хвойні дерева позбавлені витонченості нависають прямісінько над душею. І ти всередині ридаєш і розриваєшся, а зовні, як камінь, як клапоть паперу, де кожен лишає свій відгук.

Іони швидшають і повільнішають, життя на контрастах малює імпресіонізм по суті. Мазки. Розпад спектру. Неспроможні люди. Неспроможні ні до чого. Я такий, яким я є. Я ніколи не стану іншим, хочеться вірувати, хочеться знати напевне, хочеться вже зараз зміни.